Пригоди Краплинки

Володимир Кривенко

Цi казки, малята, написанi мною в спiвтовариствi з моею любою онучкою Сашенькою, яка допомагала менi, придумуючи цiкавi, оригiнальнi сюжетнi лiнii i люб’язно запропонувала освiжити текст своiми яскравими малюнками.Ви думаете, онучата, що тiльки люди вмiють розмовляти?– Помиляетесь!– Розмовляти можуть, i Туман, i Хмарв i Крапельки, i Вiтер! Та що там казати, розмовляють, навiть вашi iграшки! Взагалi, все, що ви бачите навколо вмiе, може i хоче спiлкуватись з вами.– А чому ж ми нiчого не чуемо?– А тому, що i нам i вам за повсякденним клопотом нiколи прислухатись!Часто бувае так, що ми чуемо прохання, звертання до нас, але вважаемо це власною думкою. От, неприклад: – несете ви зламану iграшку до мами чи тата, щоб вони ii полагодили… Ви думаете, що це ви самi вирiшили допомогти своiй улюбленiй iграшцi? – Може й так, але, скорiше, ви таки почули прохання про допомогу:– Поможи менi! Полагодь мене! Менi так хочеться погратися з тобою!Дiти часто розмовляють зi своiми iграшками тому, мабуть, що краще за дорослих чують iх голоси. Втiм, i дорослi, якщо, звiсно, захочуть, можуть почути про що говорять звичайнi речi що оточують iх.От i менi пощастило почути деякi розмови i я з задоволенням подiлюсь з вами почутим.Отже, щiльненько пригорнiться до матусi, або тата, i слухайте!

Володимир Кривенко

Пригоди Краплинки

Казка про Туман (для не остаточно дорослих…)

А трапилося це не дуже давно i не в тридев’ятiм царствi, тридесятiй державi, а в славнозвiсному мiстi Ерденетi, де менi з моiми друзями-побратимами довелося брати участь в будiвництвi дуже важливого для Монгольськоi держави заводу.

Була зима. Мороз лютував у повну силу, i вiтер допомагав йому, а треба сказати, що в зимову вiтряну погоду в Монголii не те, що працювати, – дихати важко було.

Коли ж вiтер летiв кудись у своiх вiтряних справах, мороз помiтно слабшав i тодi з сопок, що оточували мiсто, до нас приходив погрiтися Туман. Вiн, як величезний бiлий кiт, крався, нечутно ступаючи ярами мiж сопок, а потiм довго лежав за найближчим камiнним пасмом, спостерiгаючи за розсипом вогнiв Ерденета в темрявi ночi. Коли опiвночi вогнi, як вугiлля у ватрi, починали згасати, Туман, перемагаючи власну боязкiсть, обережно простягав до мiста свою м'яку пухнату лапу.

Переконавшись, що нiхто не збираеться заподiяти йому зло, вiн обережно вповзав весь, i пестився, грiючись у нiчних вогнях Ерденета. Вiн давно вже перестав нас боятися. За довгу зиму ми, навiть, звикли один до одного. Єдиний, хто завдавав Тумановi силу-силенну неприемностей, був Вiтер. Вiтер весь час полював за Туманом, нишпорив мiж сопками, залiтав у наше мiстечко, навiть у комини будинкiв, дивак, заглядав i злiсно завивав там вiд розчарування i нетерплячки.

Коли ж Вiтру вдавалося захопити Туман зненацька, вiн шаленiючи, наче той пес, що побачив кота, кидався на Туман i рвав його на лахмiття.

Якось уночi я став мимовiльним свiдком того, як моя сорочка, моя проста робоча сорочка, що я повiсив ii пiсля прання сушитися на балконi, врятувала Туман вiд значних прикростей. В ту нiч Туман, як звичайно, тихесенько пробрався погрiтися в мiсто i, затишно розташувавшись на його вулицях, задрiмав. Вiн був такий великий, пухнатiй i нiжний i так сподобався моiй Сорочцi, що дивлячись на нього, вона стала вiдтаювати душею. Над нею навiть легенька пара з'явилася. Бувае ж таке! Сорочка дивилася на Туман i не могла надивитися. Вона навiть всерйоз сохнути почала. Крiзь Туман не було видно нi заводу, куди рано вранцi iй потрiбно було йти зi мною на роботу, нi навiть, протилежноi сторони вулицi з брудними смiттевими баками. Навкруги був тiльки пухнатий, бiлоснiжний Туман, i зорi, посилаючи з вершин далеких сопок своi мерехтливi променi, надавали Тумановi райдужне сяйво. Моя Сорочка так зачаровано задивилася на це чудове сяйво, що не вiдразу помiтила, як на верхiвнях сопок загелготiв голим чорним гiллям дерев Вiтер, що раптово налетiв, а коли помiтила, зойкнула вiд несподiванки, вдарила рукавами по полах i забiгала по мотузку туди – сюди вздовж балкону. Сорочка пiдняла такий гамiр, що Туман прокинувся, усе вiд