Украiнська дiаспора

Іван Федорович Драч

Життеву, творчу, громадську й полiтичну позицii Івана Федоровича Драча (нар. 1936 р.), видатного украiнського поета, культурного, громадського i полiтичного дiяча, визначають iнтелектуалiзм i рацiоналiзм. Вони тiсно мiж собою переплетенi й взаемодiють в усiх видах дiяльностi митця, залишивши вiдбиток на його стосунках з украiнською дiаспорою. Широкий i глибокий погляд І. Драча на проблеми свiтового украiнства на повну силу розкрився пiд час пiдготовки й проведення пiд його керiвництвом мiжнародних форумiв. Доповiдi, виступи Івана Драча на цих всеукраiнських заходах, його iнтерв’ю украiнським i захiдним ЗМІ не втратили своеi актуальностi й нинi. Вiриться, не втратять i для майбутнiх часiв.

Іван Федорович Драч

Украiнська дiаспора

Іван Драч i дiаспора

Життеву, творчу, громадянську й полiтичну позицii Івана Драча визначають iнтелектуалiзм i рацiоналiзм. Вони тiсно мiж собою переплетенi й взаемодiють в усiх видах дiяльностi видатного поета, культурного, громадського й полiтичного дiяча, залишивши вiдбиток на його стосунках з украiнською дiаспорою.

Тема «Іван Драч i дiаспора» багатоаспектна, мае свою iсторiю, складнi колiзii i несподiванi повороти. Щоб не «скубати» тему з рiзних бокiв, застосуемо до ii висвiтлення й розкриття iсторично-хронологiчний принцип.

Іван Драч як особистiсть – поет i громадянин – голосно зiйшов на арену лiтературного життя УРСР у 1961 роцi, коли завдяки тодiшньому головному редактору Павловi Загребельному на сторiнках «Лiтературноi газети» була опублiкована драма-феерiя «Нiж у сонцi» з блискучим коментарем Івана Дзюби. Крiм цiеi публiкацii, на сторiнках «Лiтературноi газети» були надрукованi (однi ранiше, iншi – пiзнiше) поезii Миколи Вiнграновського, Євгена Гуцала, Лiни Костенко, Вiталiя Коротича. Ставлення критикiв до появи молодоi плеяди поетiв було рiзне – вiд захоплення до несприйняття. Саме критичнi публiкацii з позицiй партiйностi й соцiалiстичного реалiзму спричинилися до популярностi iменi Івана Драча та його творчостi серед широкого культурного загалу в Украiнi.

За лiтературним процесом в УРСР уважно стежили украiнськi критики й лiтературознавцi в дiаспорi. Слiд вiддати iм належне за швидке осмислення суспiльно-полiтичноi й загальнокультурноi ситуацii в советськiй Украiнi й об’ективну оцiнку прискореного оновлення украiнськоi лiтератури. Тож першi стосунки Івана Драча-поета з дiаспорою вiдбулися заочно у далекому 1962-му, коли мюнхенський журнал «Сучаснiсть»[1 - Сучаснiсть. – 1962. – Ч. 5.] передрукував з «Лiтературноi газети» його поему «Нiж у сонцi», «Етюди», «Останнiй мiст полковника». У наступних числах «Сучасностi» надрукованi вiршi Миколи Вiнграновського, Євгена Гуцала (поезiя i прозовi твори). Кiлькома оповiданнями Валерiя Шевчука «Сучаснiсть» у 1962 р. завершила знайомство дiаспори з молодою украiнською лiтературною плеядою.

Друга зустрiч Івана Драча з украiнською дiаспорою вiдбулася (також заочно) 1963-го, коли в дослiдно-видавничому об’еднаннi «Пролог» вийшла хрестоматiя «Панорама найновiшоi лiтератури в УРСР: Поезiя – Проза – Критика».[2 - Панорама найновiшоi лiтератури в УРСР. Поезiя – Проза – Критика / упорядкування, вступна стаття i бiографiчнi довiдки Івана Кошелiвця // Нью-Йорк: Пролог, 1963.] В лiтературнiй панорамi Іван Драч постав разом iз поетами Лiною Костенко, Миколою Вiнграновським, Вiталiем Коротичем, Євгеном Гуцалом, Григорiем Кириченком i, як не дивно, Павлом Тичиною; прозаiками – Олександром Довженком, Леонiдом Первомайським, Григорiем Тютюнником, Євгеном Гуцалом, Валерiем Шевчуком, Борисом Резнiченком та Анатолiем Дiмаровим. Доповненням панорами став вибiр критичних статей Олександра Бiлецького, Максима Рильського, Степана Крижанiвського, Івана Свiтличного та групи письменникiв, якi виступили «за» i «проти» шiстдесятникiв.

Молодим лiтераторам пощастило: у неосяжний свiт украiнськоi дiаспори iх вивiв сумлiнний, чесний, талановитий лiтературознавець i критик Іван Кошелiвець – незаперечний авторитет у середовищi украiнських лiтераторiв багатьох краiн Європи та Америки. Близька до лiтератури дiаспорна громадськiсть iз