Оповiдання

Франц Кафка

Істини

Оповiдання вiдомого австрiйського письменника Франца Кафки (1883–1924), що зiбранi в цьому виданнi, як i його iншi твори, просякнутi абсурдом i страхом перед зовнiшнiм свiтом та вищим авторитетом i здатнi пробуджувати в читачевi почуття тривоги.

Героi «Вироку», «Перетворення», «Голодомайстра» та iнших оповiдань – це люди, яких благополучне i байдуже суспiльство вiдторгае, бо вони – iнакшi, а значить «хворi», тому iм немае мiсця серед звичайних людей. Вони повиннi пiти…

На жаль, саме це в реальному життi вiдчував i сам Кафка.

Франц Кафка

Оповiдання

Вирок

Це трапилося чудового весняного недiльного ранку. Георг Бендеманн, юний комерсант, сидiв у своiй кiмнатi на другому поверсi одного з тих низьких недовговiчних будинкiв, якi вiдрiзнялися один вiд одного лише висотою та кольором i тяглися довгою вервечкою уздовж берега рiчки. Вiн щойно завершив писати листа до друга своеi юностi, який мешкав зараз за кордоном, повiльно, нiби бавлячись, заклеiв конверт, сперся лiктем на письмовий стiл i подивився з вiкна на рiчку, на мiст i на пагорби протилежного берега, вкритi немiчною зеленню.

Вiн думав про те, як цей друг, незадоволений своею кар’ерою на батькiвщинi, багато рокiв тому виiхав до Росii, фактично втiк. Тепер вiн мав свою справу у Петербурзi, i це спершу давало непоганi прибутки, але потiм рух зупинився, на що друг скаржився пiд час своiх вiзитiв додому, останнi, щоправда, траплялися дедалi рiдше. І тепер вiн виснажливо i безрезультатно працював на чужинi, чужинськоi форми борода прикривала його знайоме з дитинства обличчя, жовтавий колiр його обличчя натякав на хворобу, яка неминуче розвинеться. Друг розповiдав, що не мае зв’язку з мiсцевою колонiею своiх землякiв, але мало бувае i у товариствi тамтешнiх мешканцiв, тож уже майже напевно приречений на холостяцьке життя.

Що можна написати такому чоловiковi, який явно прорахувався, якому можна поспiвчувати, але неможливо нiчим допомогти. Ймовiрно, варто порадити йому повернутися додому i спробувати налагодити життя тут, серед колишнiх друзiв – адже для цього немае жодних перешкод – та i, зрештою, тут вiн мiг би розраховувати на дружню допомогу. Але це би означало тiльки пом’якшене, але вiд того ще бiльш болюче визнання марними усiх його дотеперiшнiх спроб i пораду покинути все це, повернутися назавжди i дати всiм кидати на себе здивованi погляди, бо лише друзi зрозумiють його, i йому доведеться вiдчути себе постарiлою дитиною, яка може тепер хiба що слухатися своiх бiльш успiшних друзiв, якi залишилися вдома i нiкуди не iздили. Але хiба iснували якiсь гарантii того, що з усiх цих прикрощiв, якi доведеться йому заподiяти, буде якась користь? Можливо, не вдасться навiть повернути його додому, адже вiн сам зiзнався, що бiльше не розумiе порядкiв, якi панують на його батькiвщинi, i попри все так i залишиться на чужинi, ображений на такi поради i ще бiльше вiддалений вiд друзiв. Але якби вiн i справдi послухався, а потiм, ясна рiч, випадково, а не через поганi намiри, – вiдчув лише приниження, не порозумiвся би з колишнiми друзями i не змiг би дати собi раду без них, страждав би вiд сорому i врештi-решт опинився взагалi без батькiвщини i друзiв, то хiба не було би краще для нього таки залишатися на чужинi, як i ранiше? Хiба за таких умов можна сподiватися, що тут вiн справдi досягне якогось покращення?

Враховуючи вищенаведене, неможливо було взагалi уявити собi якесь вiдповiдне письмове звертання до нього, яке без сорому могло би бути скероване навiть до найвiддаленiших приятелiв, ясна рiч, якщо взагалi вдасться втримати епiстолярний контакт. Друг ось уже три роки не приiздив на батькiвщину i пояснював це непевнiстю полiтичноi ситуацii в Росii, через що навiть коротка вiдсутнiсть дрiбного комерсанта була би недоречною, тодi як сотнi тисяч росiян спокiйно iздять собi по свiту. А тим часом для самого Георга за цi три роки багато що змiнилося. Про смерть його матерi близько двох рокiв тому, вiдколи Георг замешкав разом зi своiм батьком, друг ще довiдався i надiслав своi спiвчуття у листi, висловивши iх надзвичайно сухо. Пояснити це можна було