Таемниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Гiлберт Кiт Честертон

Видання з паралельним текстом

Гiлберт Кiт Честертон (1874—1936) – англiйський християнський мислитель, журналiст i письменник кiнця ХІХ – початку ХХ столiття. Вiн написав близько 80 книжок, серед яких кiлька сотень вiршiв, 200 оповiдань, 4000 есеiв, п’еси та романи, але найбiльшоi слави зажив як автор циклу детективних новел, головним персонажем яких е патер Браун. Основний метод Брауна при розслiдуваннi злочинiв – поставити себе на мiсце iншоi людини. Далеко не завжди патер прагне покарати злочинця – часто вiн обмежуеться повчанням або ж сповiддю. У багатьох оповiданнях Брауна супроводжуе друг i помiчник Фламбо – спочатку злочинець, а потiм приватний детектив.

До видання «Таемниця патера Брауна» увiйшли новели «Таемниця Фламбо», «Дивнi кроки», «Летючi зорi», «Грiхи графа Сарадайна» та iншi.

В формате a4.pdf сохранено издательское форматирование

Гiлберт Кiт Честертон

Таемниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Таемниця патера Брауна

Таемниця Фламбо

– Тi вбивства, в яких я грав роль убивцi… – сказав патер Браун, ставлячи келих iз вином на стiл.

Червонi тiнi злочинiв вервечкою пронеслися перед ним.

– Правда, – продовжував вiн, помовчавши, – iншi люди скоювали злочин ранiше i звiльняли мене вiд фiзичноi участi. Я виконував, так би мовити, роль дублера. У будь-який момент я був готовий зiграти роль злочинця. Ну, я поставив собi за обов’язок знати цю роль назубок. Зараз усе поясню: коли я намагався уявити собi той душевний стан, в якому крадуть або вбивають, я завжди вiдчував, що сам здатен украсти або вбити тiльки в певних психологiчних умовах, саме цих, а не iнших, i до того ж не завжди найочевиднiших. Тодi менi, природно, ставало ясно, хто злочинець, i це не завжди був той, на кого падала пiдозра.

Наприклад, легко було вирiшити, що бунтiвний поет убив старого суддю, котрий терпiти не мiг заколотникiв. Але що бунтiвний поет не стане вбивати за це, ви збагнете лише, якщо влiзете в його шкуру. Ось я i влiз, свiдомо став песимiстом, поборником анархii, одним iз тих, для кого заколот – не звитяга справедливостi, а руйнацiя. Я спробував позбутися крихiтки тверезого глузду, якi менi пощастило успадкувати або зiбрати.

Я зачинив i завiсив всi вiконця, через якi свiтить згори добре денне свiтло. Я уявив собi розум, куди проникае тiльки багряне свiтло знизу, що розколюе скелi та розкривае прiрви в небi. Але навiть дикi, страшнi бачення не допомогли менi втямити, навiщо тому, хто так бачить, нищити себе, вступати в конфлiкт iз ганебною полiцiею, вбиваючи одного з тих, кого вiн сам вважае старими дурнями. Вiн не стане таке робити, хоча i закликае до насильства в своiх вiршах. Поет тому й не стане, що пише вiршi та пiснi. Тому, хто може висловити себе в пiснi, нема потреби висловлювати себе в убивствi.

Вiршi для нього – справжнi подii, вони потрiбнi йому, ще й ще. Потiм я подумав про iншого песимiста, про те, хто охороняе цей свiт, бо повнiстю вiд нього залежить. Я подумав, що, якби не благодать, я сам би став, можливо, людиною, для якоi реальний тiльки блиск електричних ламп, мирською, свiтською людиною, яка живе тiльки для цього свiту i не вiрить в iнший. Тим, хто може вирвати з непроглядноi темряви тiльки успiх i задоволення. Ось хто пiде на все, якщо постане пiд загрозу його единий свiт! Не бунтiвник, а мiщанин здатен на будь-який злочин, щоб врятувати свою мiщанську честь. Уявiть собi, що означае викриття для процвiтаючого суддi. Адже вийде назовнi те, чого його свiт, його коло справдi не терпить – державна зрада. Якщо б я опинився на його мiсцi й у мене була б пiд рукою тiльки його фiлософiя, один Бог знае, чого б я накоiв.

– Багато хто скаже, що вашi вправи похмурi, – сказав Грендiсон Чейз.

– Багато хто думае, – серйозно вiдповiв Браун, – що милосердя i смиреннiсть похмурi. Не будемо про це сперечатися. Адже я просто вiдповiдаю вам, розповiдаю про свою роботу. Вашi спiввiтчизники зробили менi честь: iм цiкаво, як менi вдалося запобiгти помилкам правосуддя. Що ж, скажiть iм, що менi допомогла похмурiсть. Все ж краще, нiж магiя!

Чейз