Воскресiння патера Брауна = The Resurrection of Father Brown

Гiлберт Кiт Честертон

Видання з паралельним текстом

Гiлберт Кiт Честертон (1874—1936) – англiйський християнський мислитель, журналiст i письменник кiнця ХІХ – початку ХХ столiття. Лицар-командор iз зiркою ватиканського ордену Святого Григорiя Великого. Усього Честертон написав близько 80 книжок, серед яких кiлька сотень вiршiв, 200 оповiдань, 4000 есеiв, п’еси та романи. Зажив слави як автор циклу детективних новел, головним персонажем яких був патер Браун. Цей, на перший погляд, нiчим не примiтний священик завдяки своiй спостережливостi й вмiнню зiставляти факти вмiв майстерно розкривати найскладнiшi i найзаплутанiшi злочини.

До видання увiйшло 8 новел з детективним сюжетом, серед яких «Злощасна доля сiм’i Дарнуеiв», «Привид Гiдеона Вайза», «Воскресiння патера Брауна» та iншi.

В формате a4.pdf сохранено издательское форматирование

Гiлберт Кiт Честертон

Воскресiння патера Брауна

The Resurrection of Father Brown

Воскресiння патера Брауна

Неправильний контур

Дороги пiвнiчних околиць Лондона i за межею мiста виглядають, як примарнi вулицi, – нерiвний i розтягнутий пунктир будинкiв наполегливо тримае лад. За купкою крамниць тягнеться пустир або галявинка з живоплотом, неподалiк – завжди людна корчма, розплiдник або город, за ними особняк, чергова галявина, чергова мордовня i так до нескiнченностi. Прогулюючись по однiй такiй дорозi-вулицi, не можна не помiтити будинок, який, бозна-чому, завжди вабить до себе перехожих. Розтягнута, невисока, блiдо-салатна споруда з верандою, фiранками на вiкнах i безглуздими навiсами, схожими на дерев’янi парасолi, якими прикривали дверi в давнину. Це старовин-на садиба – добротна, замiська, справдi англiйська, як будували в багатому старому Клепемi. Але здаеться, що створений дiм бiльше для тропiкiв: бiлi стiни i свiтлi фiранки викликають згадку про пальми та тюрбани. Його будiвничим, мабуть, був англо-iндус.

Обiйстя це чомусь вас притягуе, ви вiдчуваете, що тут сталася якась пригода. Та так воно i е, i ви все зараз дiзнаетеся. Ось вона, ця iсторiя, – ланцюг дивних, утiм, реальних подiй, що трапилися на Трiйцю тисяча вiсiмсот… не пам’ятаю точно, якого року.

У четвер, за два днi до свята, о пiв на п’яту пополуднi дверi свiтло-зеленого будинку широко розчахнулися, i звiдти, попихкуючи довгою люлькою, вийшов патер Браун, священик церкви святого Мунго, в супроводi свого товариша, француза Фламбо, височенного чолов’яги з малесенькою цигаркою в зубах. Можливо, вам нецiкавi цi двое, але за iхнiми спинами виднiлося щось набагато цiкавiше – у свiтло-зеленiй садибi дiялися всiлякi дива. З неi ми i почнемо, щоб читач мiг уявити i ту страшну трагедiю, i те, що вiдкривалося погляду в проймi вiдчинених дверей.

Будинок у планi схожий на перевернуту лiтеру «Т» iз досить довгою перекладиною на порiвняно короткiй нiжцi. Поперечиною служив двоповерховий особняк iз парадними дверима посерединi, що стояв вздовж дороги i де розмiщувалися всi житловi кiмнати. Позаду, якраз навпроти ганку, до нього примикала коротка одноповерхова прибудова, нiжка цiеi «Т», що складалася з двох витягнутих, що переходили одна в iншу, зал. У першiй був кабiнет великого Квiнтона, де вiн творив своi буйнi схiднi спiви. Друга, далека, була оранжереею i потопала в екзотичних квiтах неповторноi та дикоi краси, а в яснi погожi днi, на зразок сьогоднiшнього, переливалася в яскравих променях. Варто було вiдчинити вхiднi дверi, й у випадкового перехожого аж дух перехоплювало: всерединi, як у сценi з чарiвноi казки, в анфiладi багато прибраних кiмнат, серед фiолетових хмар червонiли зорi i сяяли золотi сонця, до болю яскравi, далекi, прозорi, як мереживо.

Цей ефект у всiх деталях був ретельно обмiркований Квiнтоном, котрий був поетом, i навряд чи хоч раз так повно проявив себе в поезii. Бо Квiнтон належав до тих, хто насолоджуеться кольором, купаеться в барвi, i заради неi готовий забути навiть про найдосконалiшу форму. Його душею повнiстю заволодiв Схiд i схiдне мистецтво. Чоловiка вабив щасливий хаос фарб, в якому кружляють, без узагальнень i без повчань, вiзерунки р