Тополина заметiль: зiбрання новел та оповiдань 1954–1975 рокiв

Роман Іванович Іваничук

Роман Іваничук. Зiбрання творiв (Фолiо) #1

Роман Іваничук (1929–2016) – вiдомий украiнський письменник, лауреат премii iм. А. Головка, Нацiональноi премii Украiни iм. Т. Шевченка та iн. У його творчому доробку близько п’ятнадцяти iсторичних творiв, якими письменник намагався заповнити бiлi плями в нашiй iсторii.

«Тополина заметiль» – найповнiше видання малоi прози (оповiдання, новели, етюди, образки, ескiзи, легенди) Романа Іваничука за 1954 – 1975-тi роки, у яких вiн постае справжнiм майстром новели. До книжки включено твори зi збiрок «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенiв» (1961), «Тополина заметiль» (1965), «Дiм на горi» (1969), «Сивi ночi» (1975). Твори подано у хронологiчнiй послiдовностi, а тi, що не ввiйшли до окремих видань, друкуються у «Додатку». Збiрка малоi прози Р. Іваничука мiстить докладнi примiтки.

Роман Іванович Іваничук

Тополина заметiль

Зiбрання новел та оповiдань 1954–1975 рокiв

Кроки до себе, або Вiд тополиноi заметiлi до сивих ночей

Постать Романа Іваничука асоцiюеться в уявi читачiв передусiм з його iсторичними романами, що стали помiтним явищем украiнськоi лiтератури другоi половини ХХ – початку ХХІ столiття. Автор поставив перед собою завдання подати цю iсторiю вiд давнини до сучасностi крiзь сферу нацiонального самоусвiдомлення i духовного самоствердження. Починаючи вiд «Мальв» (1968) до «Вогненних стовпiв» (2003) вiн таку iнтелектуальну iсторiю витворив, охопивши важливi етапи минулого Украiни вiд Галицько-Волинськоi держави до Визвольних змагань украiнського народу i руху УПА.

Але сталося так, що в очах читачiв iсторична романiстика письменника дещо заслонила iншi жанри, у яких письменник iнтенсивно працював, зокрема його новелiстику та повiстi.

Коли окреслювати творчу особистiсть Романа Іваничука у всiй повнотi його творчого самовияву, варто виходити передусiм вiд особи автора, тобто вiд притаманного його талантовi лiричного начала, яке виявляе себе у способi мислення його персонажiв, «прозирае» крiзь оболонку iсторичних постатей, а також у незримiй субстанцii художнього тексту – настроях, натяках, пiдтекстах.

Цiкаво простежувати шлях становлення творчоi iндивiдуальностi Романа Іваничука i через наростання усе нових i нових якостей його прози, через освоення нових жанрiв, що мiстять у собi прихованi до того можливостi, якi допомагають долати опiр матерiалу. Роман Іваничук, освоюючи рiзнi аспекти iсторичноi та сучасноi дiйсностi, знаходить найнесподiванiшi гранi стику мiж ними.

Коли перед тобою митець, шлях якого в лiтературi вимiрюеться багатьма десятилiттями напружених пошукiв, особливо цiкаво звернутися до його перших творiв, поглянути, з чого все починалося. Стежачи за появою нових рис творчоi манери – часом усвiдомленою, а частiше спонтанною, вiдчуваеш, як письменник позбувався iнерцii «випробуваних» прийомiв, що гальмують рух уперед, i знаходив новi ресурси художньоi мови.

Перша збiрка Р. Іваничука «Прут несе кригу», яка вийшла у 1958 роцi, схвилювала читачiв безпосереднiстю i лiризмом. Читаючи сьогоднi оповiдання i новели, якi тодi схвально оцiнила критика, примiром, «Бузькiв огонь», тепло i вибачливо усмiхаешся, як усмiхаеться статечна людина вiд юнацького спогаду. Усмiхаешся, прощаючись з милою серцю наiвнiстю, уже, на жаль, безповоротно втраченою. Автор швидко перерiс рiвень своеi першоi книжки. Однак не тiльки вибачливостi зрiлого майстра заслуговуе збiрка «Прут несе кригу». Вона, як перша ластiвка весну, засвiдчила появу новоi тенденцii в украiнськiй прозi, зумовлену важливими передумовами, що виходять за рамки лiтератури.

Керована лiбералiзацiя суспiльного життя пiсля ХХ з’iзду КПРС, засудження культу особи Сталiна стали стимулом динамiки лiтературного процесу, передусiм в утвердженнi гуманiстичного начала в художньому словi, самоцiнностi людськоi особистостi. Вiдбулася складна перебудова не лише на рiвнi тематики та проблематики, вона охопила рiвень стилiв i жанрiв, сферу художньоi образностi. Вона наче скинула з обличчя маску, а з плечей тiсний кiтель, застiбнутий на всi г