Богдан Хмельницький. Легенда i людина

Петро Михайлович Кралюк

Петро Кралюк (нар.1958 р.) – доктор фiлософських наук, професор, перший проректор Нацiонального унiверситету «Острозька академiя». Є автором численних робiт з iсторii культури Украiни, зокрема ii фiлософськоi думки. Створив власну концепцiю iсторii фiлософii Украiни, яка рiзниться вiд загальноприйнятоi. Вiдомий також своею iсторичною публiцистикою на шпальтах газет «День», «Дзеркало тижня» та сайтi радiо «Свобода». Його перу належить низка книг («Шестиднев», «Лицар i смерть», «Дiоптра», «Вiднайдення раю», «Козацька мiфологiя Украiни: творцi та епiгони»), де вiн подае дещо незвичний погляд на роль елiтарних верств та козацтва в iсторii Украiни. У цiй книзi йдеться про гетьмана Богдана-Зiновiя Хмельницького. Але це не е традицiйна бiографiя. Автор у першiй частинi говорить про те, як образ цього козацького ватажка трактувався в украiнськiй, польськiй, росiйськiй, еврейськiй, турецькiй i татарськiй культурах. Показано, як вiдбувалася мiфологiзацiя цього iсторичного дiяча. Друга частина книги – спроба подати немiфологiзовану бiографiю Хмельницького, вiдобразити його дiяльнiсть як у широкому геополiтичному контекстi, так i в контекстi подiй на украiнських землях першоi половини й середини XVII ст. Також розглядаеться питання про те, якi реальнi наслiдки мала Хмельниччина для украiнських земель i для Європи загалом.

Петро Михайлович Кралюк

Богдан Хмельницький: легенда i людина

Вступ

Бiлих i пухнастих героiв не бувае. Зокрема – нацiональних.

Історичний дiяч, котрий отримав статус героя нацiонального, як правило, визволяе свiй народ, веде його вiд перемоги до перемоги, водночас поборюючи ворогiв. Принаймнi саме таким вiн постае в нацiональнiй мiфологii.

Але ж вороги – теж люди. І мають думку свою. І, звiсно, ця думка не буде позитивною щодо чужого нацiонального героя, який iх поборював. Радше, навпаки.

Окрiм того, щоб дiячу стати нацiональним героем, необхiдно змобiлiзувати маси на певний чин. А це рiч складна. Не всi «своi» хочуть цiеi мобiлiзацii – з рiзних причин. Хтось не проти сам посiсти мiсце провiдника нацii. Тобто iснуе внутрiшня конкуренцiя. Й часто вона дуже жорстка. Хтось не бачить сенсу в дiях нацiонального героя, поступаючи за принципом «моя хата з краю». А хтось просто лiнуеться. Люди ж е рiзнi.

І ту рiзноту нацiональному лiдеру треба звести в одно. Нелегка то справа. Когось зi «своiх» треба й через колiно ламати. А когось i на той свiт спроваджувати.

Нацii без кровi не будуються. А нацiональнi героi – не люди в бiлих рукавичках. І на руках iхнiх, як правило, вистачае кровi – не лише чужоi, а й кровi «своiх». Здiйснювати виправдання дiянь нацiонального героя чи, навпаки, його осуд е справою малопожиточною. Герой, опинившись у певних обставинах, будучи винесеним на «вершину iсторii», значною мiрою залежить вiд цих обставин.

Богдан Хмельницький

Інше питання, чому вiн опинився на цiй «вершинi» – чи хотiв цього, чи так склалося. Найчастiше – i хотiв, i склалося. Хтось здатний реалiзувати свiй iсторичний шанс, хтось – нi. Той, хто став нацiональним героем, звiсно, свiй шанс реалiзував. І вже через те заслуговуе на увагу й… повагу.

Будучи на «вершинi iсторii», герой все ж мусить дiяти в певних межах. Як вiн використовуе цi межi – залежить вiд нього. Тут спрацьовують рiзнi чинники – походження героя, його родовi й клановi зв’язки, освiта й виховання, рiвень культури, оточення, тобто коло друзiв, соратникiв, знайомих. Певну роль вiдiграють i особистi якостi, пов’язанi з психологiчними особливостями людини.

Якщо й аналiзувати дiяння нацiонального героя, то хiба що в межах можливого. Звiсно, можна розмiрковувати на тему, що герой мiг би поступити не так, як вiн поступив. І тодi б… Але це вже альтернативна iсторiя.

Однак певний сенс у таких розмiрковуваннях е. Вони допомагають зрозумiти, де нашi предки допустили помилки i як можна було б iх уникнути. Принаймнi такий аналiз допомiг би не допускати помилок минулого сьогоднi. Водночас розгляд позитивних сторiн у дiяннях нацiональних героiв мiг би слугувати для нас прикладом i дороговказом.

Коли маемо