Проект «Украiна». Галичина та Волинь у складi мiжвоенноi Польщi

Литагент Фолио

Коллектив авторов

Микола Романович Литвин

Проект «Украiна»

Ця книга – роздуми iсторикiв Львова, Івано-Франкiвська, Рiвного, Луцька про суспiльно-полiтичне й культурно-освiтне життя Галичини i Волинi мiж двома свiтовими вiйнами, пiд польською займанщиною, в часи украiнсько-польських протистоянь – вiд вiйни 1918–1919 рокiв до Волинськоi трагедii 1943-го, в ходi яких гинули як поляки, так i украiнцi.

Основним напрямом нацiональноi полiтики Другоi Речi Посполитоi стало забезпечення територiальноi цiлiсностi вiдродженоi держави з кордоном по Збручу. Варшава органiзовувала репресii проти нацiоналiстичних сил, а також прагнула перевести на рейки угодовства легальнi украiнськi полiтичнi сили. Влада не лише надавала переваги полонофiльським угрупованням, але й штучно формувала прихильну до Польщi нацiональну свiдомiсть серед бойкiв, лемкiв, гуцулiв, полiщукiв, а через систему освiти та культури намагалася реалiзувати полiтику нацiональноi чи державноi асимiляцii. У зв’язку з цим украiнськi громадськi дiячi, Греко-католицька церква змушенi були cтворити недержавнi школи, культурнi та науковi товариства, кооперативи, якi пiдтримували населення матерiально i духовно.

В. Вiсин, Р. Голик, В. Голубко, Т. Горбачевський, Р. Давидюк, Л. Зашкiльняк, В. Клапчук, В. Комар, М. Кучерепа, О. Липитчук, М. Литвин, Т. Литвин, О. Малярчук, М. Посiвнич, О. Руда, І. Соляр

Проект «Украiна»

Галичина та Волинь у складi мiжвоенноi Польщi

Микола Литвин

Вiд вiйни до… вiйни

Шановний читачу! Очевидно, ти пам’ятаеш, як на двох киiвських Майданах поруч iз прапорами Украiни, Грузii, Литви, Молдови та iнших краiн пломенiли прапори сусiдньоi Польщi. Украiнських мiтингувальникiв активно пiдтримали польськi студенти, викладачi, вiдставнi офiцери; на вул. Інститутськiй була навiть розгорнута виставка малюнкiв польських дiтей на пiдтримку Революцii гiдностi. Втiм, у вiдносинах мiж нашими народами i державами не завжди була гармонiя, а iнколи й взаемопоборювання. У цьому контекстi трагiчною i повчальною е iсторiя украiнсько-польських взаемин 20 – 40-х рокiв ХХ ст. Пропонованi нариси дають змогу зрозумiти суспiльнi запити населення захiдних земель Украiни у мiжвоенний перiод i краще вiдчути дух тiеi доби, яку галичани й волиняни iнодi називають «польською». На жаль, украiнсько-польське протистояння нерiдко розпалювали нашi пiвнiчнi сусiди.

Із виходом на мiжнародну арену Московського князiвства у ХV ст. починаеться схiдна експансiя московських правителiв, мета якоi – приеднання бiлоруських i украiнських земель, що призвело до росiйсько-литовських i росiйсько-польських вiйн, якi тривали близько пiвтора столiття. Скориставшись появою Кримського ханства, московськi дипломати намагалися скеровувати кримськi напади на украiнськi землi. Ситуацiя змiнилася в серединi ХVІІ ст. пiсля пiдписання Андрусiвського миру, що роздiлив украiнськi землi мiж Польщею i Росiею. Лише нацiонально-визвольнi рухи поневолених народiв другоi половини ХІХ – початку ХХ ст., а також результати Першоi свiтовоi вiйни спричинили крах iмперiй Романових та Габсбургiв i дали шанс украiнцям i полякам вiдродити нацiональну державнiсть.

Пiд час Першоi свiтовоi вiйни росiйський цар Микола ІІ прагнув захопити Галичину, Карпатськi перевали, щоб звiльнити шлях на Балкани, чорноморськi протоки i Середземне море.[1 - Говард М. Вiйна в европейськiй iсторii. – К., 2000. – С. 129–130.] Для органiзацii нового балканського походу царат прагнув скористатися багатими ресурсами карпатського краю – родовищами нафти, озокериту, поташу, солi, якiсною деревиною, мережею нових залiзниць та кам’яних гiрських дорiг. У тi днi росiйський полiтикум активно пропагував тезу про iсторичну еднiсть народу Галичини з Великою Руссю, а також необхiднiсть визволення галицьких русинiв iз австрiйського ярма. Захоплену в 1914–1915 рр. територiю нова росiйська адмiнiстрацiя та росiйськомовна перiодика називали «Галицька Русь», «Червона Русь», «Юго-запад великой Руси», «восточно-европейский Эльзас и Лотарингия». Украiнську мову нова росiйська влада не вик