Теологiчно-полiтичний трактат

Бенедикт Спiноза

«Теологiчно-полiтичний трактат» видатного нiдерландського фiлософа-пантеiста Бенедикта Спiнози (1632–1677) – один iз перших його крокiв на шляху до створення цiлiсноi картини свiту i зрозумiння «першопричини i походження речей», що мислилося як пантеiстичне розкриття генезису всiх предметiв та природних явищ з погляду тотожностi Бога та природи як единоi, вiчноi та нескiнченноi субстанцii. Почавши з аналiтичного розгляду текстiв Старого та Нового Заповiту i критики схоластичних поглядiв у контекстi вiдомих йому iсторичних та суспiльних закономiрностей, фiлософ прийшов до рацiоналiстичного осмислення атрибутiв свiтового становлення.

Бенедикт Спiноза

Теологiчно-полiтичний трактат

БІБЛІЯ ОЧИМА СПІНОЗИ

Спiноза Барух (Бенедикт) (1632–1677) – видатний нiдерландський фiлософ-пантеiст, еврей за походженням. Основнi твори: «Короткий трактат про Бога, людину та ii щастя» (1660); «Теологiчно-полiтичний трактат» (1670); «Етика» (1677). Його фiлософськi погляди складалися спочатку пiд впливом еврейськоi середньовiчноi фiлософii. Найбiльший вплив справив на нього, зокрема, фiлософ, теолог i лiкар XII ст. Маймонiд, книгу якого «Море невухим» («Вчитель заблукалих»), в робиться спроба поеднання бiблiйного вчення з аристотелiвською фiлософiею, вiн часто цитуе у своему «Теологiчно-полiтичному трактатi». Але вирiшальний вплив на молодого Спiнозу справила фiлософiя Декарта, яка сприяла оформленню його фiлософських iнтересiв i розриву з юдейською релiгiею. Спiноза засвоiв найважливiшi положення фiзики Декарта, а також подiляв основнi положення створеного Декартом рацiоналiстичного методу. Щоправда, Спiноза пiшов значно далi Декарта.

Вчення Спiнози е фактично критичною переробкою фiлософii Декарта, у якого фiзика i метафiзика вiдокремленi – перша мае матерiалiстичну ознаку, а друга – iдеалiстичну. Через об’еднання природи i Бога Спiноза об’еднуе згаданi протилежностi, але вони в нього не тотожнi. Бог, на думку мислителя, е iманентною, внутрiшньою, а не трансцендентною причиною всiх речей. Все перебувае в Боговi i в ньому зазнае руху. Природою фiлософ називае «всi речi», або «все», а субстанцiю мислить як еднiсть i необхiднiсть iснування в нiй. Атрибути Бога е одночасно й атрибутами природи.

Метою Спiнози було осягнення загального природного порядку, частину якого становить людина. Стисло його закони викладено в «Короткому трактатi про Бога, людину та ii щастя», а розлого – в «Етицi», роздiли якоi промовляють самi за себе: «Про Бога», «Про природу i походження душi» тощо. «Теологiчно-полiтичний трактат» був другим i останнiм твором, надрукованим за життя фiлософа. Задля обережностi вiн був виданий анонiмно, iз зазначенням неправдивого мiсця друку. Твiр було сприйнято з надзвичайним обуренням, особливо теологами, i його було офiцiйно заборонено продавати i розповсюджувати (так само, як i «Левiафан» Гобса) як такий, що мiстить «багато нечестивих, блюзнiрських i безбожних вчень».

Як i багато iнших мислителiв XVII ст., Спiноза ототожнював суспiльство i державу. Остання виникае, на його думку, не внаслiдок певних соцiально-економiчних процесiв, а на основi суспiльного договору, з необхiдностi влади i законiв як норм, «що гамують i стримують пристрастi i непогамованi пориви людей». Звiдси випливае, що призначення держави – полегшити кожнiй людинi можливiсть дотримуватися розуму i таким чином набути собi свободу.

Яким же повинен бути устрiй держави, щоб вона була мiцною i тривалою? Вiдповiдь на це питання Спiноза шукае в iсторii еврейського народу. Коли евреi вийшли з Єгипту i, звiльнившись вiд египетських законiв, повернулися до природного стану, вони, за порадою Мойсея, вирiшили передати своi природнi права Боговi, зобов’язавшись дослухатися до його законiв. Це сталося шляхом вiльного договору пiсля до того, як евреi переконалися в могуттi Бога. На пiдставi цього договору всi евреi залишалися рiвними перед Богом i в безпосередньому спiлкуваннi з ним.

Уважно вивчаючи iсторiю еврейського царства, Спiноза зробив висновок, що можна знайти багато корисного i для нинiшнього часу, а саме: вельми шкi