Це я, званий Чемерисом…
Валентин Лукич Чемерис
Є люди, якi нiби увiбрали в себе цiлу епоху. Письменник Валентин Чемерис прожив довге життя (1936–2016), до останнього подиху зберiгаючи творчу активнiсть. Послужний список автора вражае: на кiнець 2017 року вийшло 75 його книжок (у тому числi близько 20 у видавництвi «Фолiо»), це iсторичнi романи, фантастика, романи-есеi, збiрки гумору, сатири, пародiй, твори для дiтей.
Тож у автобiографiчному романi «Це я, званий Чемерисом…» перед нами постае трагiчна доля нашоi Украiни, побачена й пережита малим хлопчиком особисто та його близькими й односельцями: Голодомор, Друга свiтова, жахливi картини тодiшнього голодного iснування колгоспникiв, дiтей-сирiт. Вражае невигаданим лихом, масштаби якого годi собi уявити.
Валентин Чемерис; худож. – оформлювач В. М. Карасик.
Це я, званий Чемерисом…
СЕЛО! І серце одпочине. Село на нашiй Украiнi, Неначе писанка, село…
Т. Г. Шевченко
…ЗАЇЧИНЦІ! Розташоване на лiвому березi нижньоi течii рiчки Хоролу, за 22 км вiд райцентру i залiзничноi станцii Веселий Подiл…
Уродженцем Заiчинець е украiнський письменник Валентин Лукич Чемерис.
З енциклопедичного довiдника «Полтавщина». Киiв: Украiнська енциклопедiя iменi М. П. Бажана, 1992
Украiнськi Чемериси – хто вони такi?
Прiзвище свое – Чемерис, з великоi, звiсно, лiтери, як i пишуться всi прiзвища, я вважав всього лише… прiзвищем. Його носили всi моi полтавськi предки – прадiд Артем, дiд Макар, батько Лука i я ось ношу, Валентин, iхнiй правнук, онук i син – глибше своеi генеалогii я не дослiджував, бо глибше не збереглося нiяких даних.
А що таке прiзвище – зрозумiло за словником. Це – «найменування особи, набуте при народженнi або вступi в шлюб (у мене – при народженнi. – В. Ч.), що передаеться вiд поколiння до поколiння i вказуе на спорiдненiсть».
Ото й у мене прiзвище Чемерис (всього лише прiзвище), що передаеться в моему роду вiд поколiння до поколiння – прiзвище й нiчого бiльше.
І раптом виявляеться: чемерисiв (так-так, з малоi лiтери) колись було в Украiнi багато – тисячi й тисячi. Із них у вiйську Богдана Хмельницького навiть складалися цiлi полки.
Виходить, колись в Украiнi було плем’я (племена) або народнiсть, яка так i називалася: украiнськi чемериси. (Слава богу, що хоч украiнськi, адже я з дiда-прадiда украiнець.) І чемериси тут тому з малоi лiтери, бо це загальна назва тiеi народностi. Як-от украiнцi, росiяни, бiлоруси, болгари, французи тощо. Одне слово, була колись якась загадкова народнiсть – украiнськi чемериси, вiд найменування якоi й походить мое родове прiзвище.
Походженням свого прiзвища, справдi, рiдкiсного навiть для мого села Заiчинцi, де я народився року 1936-го й вирiс, набравшись ума, я цiкавився чи не зi шкiльних своiх рокiв. І навiть свого часу написав бiографiчну повiсть «Це я, званий Чемерисом» (вмiщена в моiй автобiографiчнiй трилогii «Веселий смуток мiй». Киiв, 2007)[1 - Також повiсть надрукована в журналi «Вiтчизна», № 11–12, 2006 р. i № 1–2 за 2007 р.].
Там я розповiв i про iсторiю та походження мого прiзвища, котре декому з украiнцiв здаеться нiби не нашим. Себто не нацiональним, на кшталт украiнських прiзвищ, що закiнчуються на «-енко»: Іваненко, Шевченко тощо.
Не буду повторюватись, скажу лише, що я перелопатив масу iсторичних джерел i зрештою погодився, що мое прiзвище походить вiд назви тюркських племен (татар) чемерисiв, якi в сиву давнину перебували на службi в польських королiв та багатоi шляхти. З Польщi, поступово емiгруючи, перебралися в Украiну (захiдну) та на Волинь, Житомирщину. І взагалi – Подiлля. Асимiлювалися iз часом, породичались з украiнцями й зрештою у якомусь там поколiннi стали теж украiнцями. От звiдки й пiшло прiзвище Чемерис: вiд тих туркiв, якi змiшалися за столiття з украiнським населенням. І воно вказуе, звiдки родом носiй прiзвища Чемерис. Звiдки походять його предки, часом i далекi-предалекi. Як-от: Литвин – виходець iз Литви, Швед (Шведов) – виходець iз Швецii, Циганков – iз циган, Бiлорус – iз Бiлорусi, Татаринов – iз татар i т. д.
Але на Інтернет-сайтi (Вiкiпедiя) зовсiм iншоi, виявляеться, думки. «В окремих