Казимир Малевич

Ігор Анатолiйович Коляда

Знаменитi украiнцi

Вiдомий художник i теоретик живопису, по праву i за походженням – художник украiнськоi землi, приналежнiстю до якоi вiн пишався, i саме вiд неi взяв увесь свiй талант i самобутнiсть. Один iз лiдерiв авангардистськоi течii початку XX столiття, засновник i гуру супрематизму, вiн був спiвзвучний часовi, своiми роботами кидаючи виклик старому, замiсть вiджилого пропонуючи нове, комбiнуючи смiливу яскравiсть контрастних фарб i просту геометрiю форм свого «абстрактного» бачення навколишнього свiту. Феномен Казимира Малевича у тому, що його iнтуiтивнi мистецькi пошуки та теоретичнi узагальнення стали тим всепланетарним пророцтвом, яке визначае iнтелектуальнi творчi здобутки й науковi вiдкриття XXI ст…

І. А. Коляда

Казимир Малевич

Присвячую Валентинi Володимирiвнi Крижанiвськiй, моему Наставнику

«Культура – це явище глобальне, по сутi, навiть космiчне. Фактично, нацiональний момент не е вирiшальним.

Проблема росiян зараз полягае в тому, що вони вважають, що якщо ми називаемо Малевича украiнським художником, ми вилучаемо його з росiйськоi культури. Але ж украiнцiв там повно. Фактично, украiнцi европеiзували Росiю. Вона не була европеiзована, починаючи з Киево-Могилянськоi академii. Тому слiд Украiни там або тотальний – як у XVIII ст., або все одно помiтний – як у XIX–XX ст. Коли ми вказуемо iм на украiнських художникiв, як от, наприклад, Репiна, вони бояться, що залишаться з голим носом. Колись академiк Д. Лихачов, який до Украiни завжди ставився поблажливо як до «братьев наших меньших», несподiвано став лютим украiнофобом. Вiн сказав: «Нам же ничего не останется! Все – хохлы: Левицкий, Боровиковский, Чайковский, Алексей Толстой». Вiн перелякався i став лютим украiнофобом. Я його психологiчно можу зрозумiти. Але я завше кажу своiм колегам: все залишаеться. Ясно, що е росiйська культура як певна цiлiснiсть.

Мистецтво – це цiлiснiсть. Наприклад, Уiстлер народився в Америцi, жив там до 12 рокiв, потiм поiхав до Англii i нiколи не повертався. Ранiше його писали англiйським художником, а тепер американцi домоглися, що його називають американським художником, але видатним дiячем англiйськоi культури. Так само про Пiкассо пишуть: iспанський художник, видатний дiяч французькоi культури. Хоча в самiй Іспанii кажуть: так вiн каталонський художник!

Украiнцi вiдчувають украiнське, чого не чують iншi, росiяни – росiйське, бiлоруси – бiлоруське. Виявляеться, Мiцкевич – бiлорус. Я згадав, що вiн себе називав завше литвином, а литвин – це бiлорус. Не литовець. Литвак, литовець – це iнше, а «литвин» – синонiм «бiлоруса». І це нормально, що кожен бачить щось свое.

Коли ми вiдкрили украiнський аспект, Джон Боулт нам дякував. Вiн казав: «Ми зациклилися. Ми бачимо у Малевича стiльки незрозумiлого для нас i не можемо знайти вiдповiдi. Десять рокiв малевичезнавство крутилося на холостому ходу. Все, що можна було, ми вже вичерпали, i раптом – украiнський аспект. І багато чого стало зрозумiло». Чому, наприклад, вiн став барвистим, хоча був безбарвним у Ленiнградi? А тому, що вiн знову сюди приiхав, а тут i народне мистецтво, i спогади дитинства, а поруч Пальмов i Богомазов – спектралiсти. Вiн до них i пристав. Потiм «другий селянський цикл» – це було щось загадкове, але коли з’ясували, як вiн любив селян i селянське мистецтво, як малював селян залiзними людьми, а потiм – безпорадними чоловiчками (1929 рiк був вододiлом), багато чого стало зрозумiлим. Джон Боулт каже: «Грузини розповiдають про грузинський авангард, украiнцi – про украiнський, а нам було лiньки цим займатись. У нас був росiйський авангард, ми його вивчали. Навiщо цей подiл?» Але потiм ми зглянулись на те, що нацiональнi дослiдники ворушаться, зробили над собою зусилля i не пошкодували, бо тодi ми зрозумiли, чому Бурлюк не такий як Фiлонов, хоча вони говорять однiею мовою i входять до одного кола. Якулов також з того ж кола, знову – зовсiм iнший. А тому що Бурлюк – украiнець, i в цьому пояснення свiтлих кольорiв, i жовто-синього, i вiдкритого степового простору. А Фiлонов – росiянин, це лiсова свiдомiсть. От i рiзниця. А