Психологiя сексуальностi

Зигмунд Фройд

Зарубiжнi авторськi зiбрання

Праця «Психологiя сексуальностi» видатного австрiйського лiкаря, психоаналiтика i засновника методу психоаналiза Зигмунда Фройда (1856–1930), що з’явилась у 1905 роцi, справила на сучасникiв враження вибуху гранати i стала визначним явищем не тiльки в европейськiй науцi того часу, а й у суспiльному життi. Вона привернула увагу багатьох людей до цiеi фактично закритоi теми, тим самим значною мiрою сприяла змiнам iхнього уявлення про сексуальнiсть. Вчений вперше торкнувся питання дитячоi сексуальностi, розглянув природу статевого потягу i рiзних сексуальних вiдхилень – перверсiй.

Зигмунд Фрейд

Психологiя сексуальностi

© Є. В. Тарнавський, переклад украiнською, 2019

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019

Передмова автора до третього видання

Спостерiгаючи упродовж десятилiття за тим, як зустрiли цю працю i яке враження вона справила, я хотiв би передувати третьому виданню кiлькома зауваженнями, спрямованими проти неправильного ii розумiння та висунутих до неi нереальних претензiй. Насамперед варто пiдкреслити, що все викладене в цiй книжцi, базуеться винятково на щоденному лiкарському досвiдi, поглибленому результатами науково обгрунтованого психоаналiтичного дослiдження. Три статтi з теорii сексуальностi не можуть мiстити нiчого iншого, крiм положень, що природно випливають з психоаналiзу або пiдтверджуються ним. Тому абсолютно виключаеться можливiсть розширити iх якимось чином до цiлоi «сексуальноi теорii»; i цiлком зрозумiло, що вони аж нiяк не стосуються деяких важливих проблем сексуального життя. Не варто вiдтак думати, що цi пропущенi роздiли великоi теми залишилися невiдомими автору або що вiн надае iм другорядного значення.

Залежнiсть цiеi працi вiд психоаналiтичного досвiду, пiд впливом якого вона написана, позначаеться не лише на виборi, але й на порядку розмiщення матерiалу. Першочергове значення надаеться моментам, якi залежать вiд випадку, а тi, що пiдкреслюють схильностi, вiдсуваються на заднiй план, а також, що онтогенетичний розвиток береться до уваги ранiше за фiлогенетичний. В аналiзi випадковi переживання вiдiграють головну роль, вiн перемагае iх майже без залишку; а схильнiсть проявляеться за його спиною як щось таке, що прокинулося завдяки переживанням, але iхне значення виходить далеко за межi царини психоаналiтичноi роботи.

Така ж залежнiсть пануе й у взаеминах мiж онто- i фiлогенезом. Онтогенез можна розглядати як повторення фiлогенезу, позаяк фiлогенез не змiнюеться завдяки новим переживанням. Фiлогенетичний нахил проявляеться за спиною онтогенетичного процесу. Але, по сутi, схильнiсть е осадом колишнього переживання роду, до якого приеднуються пiзнiшi переживання окремоi iстоти у виглядi суми випадкових моментiв.

Поряд iз повною залежнiстю вiд психоаналiтичного дослiдження маю пiдкреслити, що характерною ознакою цiеi моеi працi е навмисна незалежнiсть вiд бiологiчного дослiдження. Я старанно уникав запровадження наукових гiпотез iз загальноi сексуальноi бiологii або з сексуальноi бiологii окремих видiв тварин у дослiдженнi, що дало нам можливiсть вивчити сексуальну функцiю людини за допомогою технiки психоаналiзу. Я керувався метою – дiзнатися, що можна вiдкрити засобами психологiчного дослiдження в царинi бiологii людського сексуального життя; менi вдалося вказати на зв’язки та збiги, якi я виявив при цьому дослiдженнi, але менi не варто було приховувати вiд себе ту обставину, що в деяких важливих пунктах психоаналiтичне дослiдження призвело до висновкiв i поглядiв, що значно вiдступають вiд базованих лише на бiологiчних даних.

У цьому третьому виданнi я зробив багато приписок, але не позначав iх, як у попереднiх виданнях, особливими позначками. Зараз наукова робота в нашiй галузi просуваеться повiльнiшими темпами; тим не менш, деякi доповнення цiеi працi виявилися потрiбними для того, щоб вона не вiдстала вiд новiтньоi психоаналiтичноi лiтератури.

Бонн, жовтень 1914 року

Передмова автора до четвертого видання

Пiсля того як ущухли бурхливi баталii вiйськового часу, можна iз задоволенням зазначити, що зац