Саламандра (збiрник)

Стефан Грабинський

Стефан Грабинський (1887–1936) – вiдомий свого часу львiвський письменник, який писав польською мовою, хоча походив з украiнськоi родини.

Життя його було коротке i повне смутку. Завше в чорному вбраннi, з блiдим, аж прозорим обличчям, з якого були наче виссанi всi барви, вiн, здавалося, дивився своiми голубими очима з якогось iншого свiту: сухоти, ця фатальна хвороба для европейських письменникiв початку столiття, не обминула i Стефана. Звичайно, цей факт наклав свiй вiдбиток на все, що вiн написав, – моторошнi твори письменника впливають на читача передусiм своiм настроем, недарма його називали «польським По» та «польським Лавкрафтом».

Творчiсть Стефана Грабинського дуже влучно схарактеризував польський дослiдник Артур Гутнiкевич: «Будучи представником глибокоi провiнцii, вiн створив особливий вид фантастики – «галичанський», а тому залишався чужим для лiтераторiв iз-поза Галичини». Однак на початку ХХІ сторiччя читачi знову зацiкавилися творами С. Грабинського.

До цiеi книжки вибраного увiйшли оповiдання зi збiрок «Демон руху» (1919), «Шалений подорожнiй» (1920), «Несамовита оповiдь» (1922), «Книга вогню» (1922) та повiсть «Саламандра».

Стефан Грабинський

Саламандра (збiрник)

БЛУДНИЙ СИН

В iсторii нашоi лiтератури вiдсутнi iмена дуже цiкавих письменникiв лише з тоi причини, що творили вони чужою мовою. Якби так само ставилися до своеi лiтератури iншi народи, якi зазнали терору i колонiялiзму, то культура iхня набрала б дуже жалюгiдного вигляду. Спробуйте вичленити англомовну лiтературу Ірландii, Уельсу, Африки чи Фiлiппiн. Кому ви ii потiм припишете? Англii? Англiйцi охоче публiкують англомовну лiтературу з-поза меж своеi держави. Але це ще нiчого не означае.

Украiнська лiтература в силу важких обставин творилася усiма сумiжними мовами: польською, росiйською, бiлоруською, нiмецькою (цiла плеяда буковинських письменникiв), румунською, болгарською, чеською, угорською, ба навiть французькою та англiйською.

Стефан Грабинський творив польською мовою, а народився у Галичинi в Кам’янцi Струмиловiй у 1887 роцi. Батьки його були украiнцi греко-католицького вiросповiдання. Батько, Денис Грабинський, повiтовий суддя, належав до кола староруських патрiотiв, а брат його був унiятським священиком.

Мовби передчуваючи, що рано чи пiзно хтось з украiнцiв таки посягне на Грабинського, один iз польських дослiдникiв писав, що «наведенi факти жодною мiрою не дають пiдстав, аби засумнiватися в польськостi письменника та його родичiв». А для того, щоб узаконити польськiсть, пише про перехiд Грабинського в дорослому вiцi до римсько-католицькоi конфесii. Якщо так дiйсно сталося, то в Галичинi це було звичайне явище. Навiть у такiй патрiотичнiй родинi, як Шептицькi, сини обрали рiзнi конфесii.

Разом з тим самi поляки пишуть про Джозефа Конрада як про великого польського письменника. Тому й Грабинський, безперечно, може належати не тiльки польськiй лiтературi, але також украiнськiй. Тому-то польськi дослiдники змушенi були утверджувати його творчiсть як польського лiтератора. Але якщо вiн вже такий щирий поляк, то навiщо це доводити подiбними словами: «Його письменницька творчiсть належить, звичайно ж, до польськоi лiтератури»?

Життя Грабинського було коротке i повне смутку. Багато чим вiн нагадував Едгара По. Завше в чорному вбраннi, з блiдим, аж прозорим обличчям, з якого хвороба виссала всi барви життя, вiн, здавалося, дивився своiми голубими очима з якогось iншого свiту. Сухоти, ця фатальна хвороба для европейських письменникiв початку столiття, не обминула i Стефана. Життя його проминуло в постiйному страху й очiкуваннi рiшенця. Причому ця атмосфера оточувала цiлу родину, бо й батько помер вiд сухот.

Мешкали вони спочатку пiд Самбором, а згодом перебралися до Львова.

У гiмназii Стефан потрапив у суто польське середовище, однак першi своi вiршованi твори писав обома мовами. Оповiдань украiнських не збереглося, але вони iснували, бо була спроба надрукуватися в «Дiлi» та в «Лiтературно-Науковому Вiснику». Однак чи то мова його виявилася надто кострубата, чи не сподобалася нашим хлопцям мi