Перекладач

Анатолiй Власюк

П’еса «Перекладач» – про те, що могло трапитись, якби…Історiя замовчуе, чи зустрiлись мiж собою Гiтлер i Сталiн. А що було би, якби вони справдi зустрiлись? А якщо зустрiлись, то чому нiчого не змiнилось i Друга свiтова вiйна таки стала доконаним фактом? Це спроба з моральноi точки зору подивитися на те, що з нами вiдбуваеться i яку роль у цьому вiдiграють диктатори. Ми можемо вплинути на них чи вони просто виконують нашу волю?

Анатолiй Власюк

Перекладач

Юрiевi Семенюку

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Перекладач

Гiтлер

Сталiн

Іншi

На сценi вимкнене свiтло.

Ми швидше здогадуемося, нiж бачимо, що по сценi рухаються люди, щось розставляють, лунають окремi вигуки росiйською та нiмецькою мовами.

Коли метушня на сценi закiнчуеться, починае лунати музика, яка то наростае, то притишуеться впродовж усiеi п’еси.

Вiдтак рiзко вмикаеться свiтло.

Ми бачимо кав’ярню кiнця тридцятих рокiв ХХ столiття в якомусь европейському мiстечку.

За столом сидять трое. Злiва – ГІТЛЕР. Справа – СТАЛІН. Спиною до нас – ПЕРЕКЛАДАЧ.

Ми не чуемо слiв ГІТЛЕРа i СТАЛІНа, лише можемо спостерiгати за iхнiми жестами. Натомiсть голос ПЕРЕКЛАДАЧа звучить нiби з гучномовця, але складаеться враження, що записаний напередоднi, а магнiтофонна стрiчка то пришвидшуе хiд, то загальмовуе його.

ГІТЛЕР (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа, i так завжди). Здаеться, ми зустрiлися тут не для того, щоби згадувати наше дитинство.

СТАЛІН (голосом ПЕРЕКЛАДАЧа, i так завжди). Інколи треба згадувати дитинство, щоби зрозумiти, ким ти е зараз i ким можеш стати в недалекому майбутньому.

ГІТЛЕР (рiзко). Нiколи не любив фiлософiв! Фiлософи програють вiйни! (Змiнивши тон). Втiм, зараз кожний, хоче вiн того чи нi, стае фiлософом.

СТАЛІН (iронiчно). Фiлософiя сама по собi е квiнтесенцiею життя. Знаете, коли найбiльше стаеш фiлософом? Коли тобi залишилося мало, зовсiм мало жити, коли тебе прирекли на страту, а ти навiть не знаеш, коли тебе точно розстрiляють.

ГІТЛЕР (не помiчаючи iронii спiврозмовника, меланхолiйно). Це фiлософiя приречених, яка е руйнiвною.

Деякий час вони мовчать.

Мелодiя вириваеться назовнi, стае дуже гучною.

У глибинi сцени дзвенять пляшки, але нiкого й нiчого не видно.

ГІТЛЕР рiзко встае з-за столу, робить декiлька рiзких рухiв узад-вперед (актор повинен постаратись i викликати смiх у залi – авт.), потiм знову сiдае за стiл.