Прокурорка

Анатолiй Власюк

У мiстi з’являються чорнi чоловiки, якi знищують окупантiв i iхнiх прислужникiв.Письменник дiзнаеться, що серед партизанiв е прокурорка, його сусiдка. Вона перейшла на пiдпiльну роботу. Саме прокурорка рятуе письменника, коли спецслужбiвцi хотiли вiдправити його до концтабору…

Анатолiй Власюк

Прокурорка

Вiкторii Нiкольськiй

1

Ця iсторiя в нашому мiстi розпочалася з убивства прокурора.

Звiстка про це розповсюдилася доволi швидко. Чого грiха таiти, багато хто зрадiв, що ненависного прокурора вже нема на бiлому свiтi. Чимало вiн попив кровi нашим людям ще за попередньоi влади. Коли прийшли путiнцi, залишили його на попереднiй посадi. Це викликало мовчазний осуд, але нiхто не смiв суперечити новiй владi.

Уже до вечора поповзли чутки, що прокурора прибрали чорнi чоловiки. Наше мiсто вже давно гомонiло про них, хоча, здаеться, нiхто в очi iх особисто не бачив. Жартiвники казали, що не треба шукати чорного кота в темнiй кiмнатi, тим бiльше, коли його там нема. Але навiть вони не були впевненi в тому, що цю китайську мудрiсть можна застосувати в нашому мiстi.

Чорних чоловiкiв боялись, але були iм вдячнi за те, що не стало прокурора.

2

Влада, мабуть, зробила найбiльшу дурницю, на яку була спроможна, оголосивши винагороду в мiльйон рублiв тим, хто дасть достовiрну iнформацiю про мiсцезнаходження убивць прокурора. Оскiльки в людськiй свiдомостi вони вже були остаточно пов’язанi з чорними чоловiками, то незабаром у полiцii почали лунати першi телефоннi дзвiнки вiд пильних громадян, якi називали конкретнi мiсця проживання чорних чоловiкiв. Щоправда, в них вони асоцiювались з чорними костюмами, чорними автомобiлями i взагалi з усiм, що мало чорний колiр.

Коли справа дiйшла до абсурду i до чорних чоловiкiв зарахували мера, який iздив на чорному «Мерседесi» i ходив у чорному костюмi з чорною краваткою, оголошення про винагороду за мiсцезнаходження убивць прокурора зняли, хоча й пiсля цього дзвiнки до полiцii не переставали лунати. Все-таки забагато в нас людей, якi задарма хочуть отримати мiльйон рублiв.

Всi потрохи стали забувати про вбивство прокурора, змирилися з тим, що зловмисникiв не знайдуть, як у нашому мiстi знову сталося гучне вбивство.

3

Цього разу жертвою чорних чоловiкiв став мiський священик отець Павло. Влада вiдразу зробила його великомучеником, стверджуючи в офiцiйному повiдомленнi, що чорнi чоловiки не гребують нiчим, аби знищити нашу духовнiсть.

Уперше винуватцями вбивства отця Павла були названi чорнi чоловiки, а тому люди остаточно прив’язали до них i попередню – прокурорську – смерть.

Насправдi мало хто шкодував за тим, що не стало отця Павла. Батюшка був ще той фрукт. З’явився вiн на нашiй парафii за попередньоi влади, вiдразу наiв пузо, купив «Мерседес» – до речi, теж чорний, збудував хатинку, яка нагадувала палац.

Але найбiльше люди нiяк не могли йому пробачити те, що вiн спiвпрацював зi спецслужбами. Робив отець Павло це ще за попередньоi влади, а пiд час цiеi взагалi сказився. Не встиг йому хтось сповiдатись, як уже бiдного чоловiка тягали до полiцii чи прокуратури. Батюшка навiть не приховував, що спiвпрацюе зi спецслужбами, i мало не щодня навiдувався до примiщення цiеi структури в сiрому похмурому будинку.

4

Вiд природи я цiкавлюся мало не всiм, куди нормальна людина не суне носа, i люблю розплутувати хитромудрi клубки будь-яких злочинiв. Дружина каже, що в мене дуже розвинена iнтуiцiя, хоча це бiльше притаманне жiнкам. Мабуть, я тому й не надаюсь до хатньоi роботи. Вiдремонтувати кран, забити цвях, пофарбувати пiдлогу – все це лягае на тендiтнi плечi моеi дружини, i вона вже навiть не витикае менi, що я не здатен виконувати роботу справжнiх чоловiкiв. Ну, про справжнiх чоловiкiв я вже давно не веду з нею жодних дискусiй, бо думку кожного з цього приводу ми знаемо i почути щось iнше – свiже i нове – не сподiваемося.

Чорнi чоловiки не просто зацiкавили мене. Чого грiха таiти, вони викликали в мене шалену симпатiю, i я дуже хотiв з ними познайомитися. З одного боку, звiсно, було страшно, бо все ж