Тавро. Конотопська вiдьма

Галина Гайдук

Эта история была написана моей бабушкой Гайдук Галиной Николаевной. Она долгое время собирала в свои архивы достоверную информацию и описала свои выводы.

Тавро

Конотопська вiдьма

Галина Гайдук

«Пресвятая Тройце, помилуй нас!

Господи, очисти грехи наша;

Владыко, прости бесзакония наша;

Святый, посети и исцели немощи наша

Имени твоего ради.»

    (Молитва)

© Галина Гайдук, 2018

ISBN 978-5-4490-6804-0

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Частина перша

Смiливий виклик людству

В 1833 роцi була написана повiсть «Конотопська вiдьма»

В цей рiк в Украiнi в наслiдок посухи був голод. А саме в роки посухи вiдроджувався жорстокий козацький звичай потоплення вiдьом. Своею повiстю письменник Григорiй Квiтка-Основ’яненко прагнув застерегти людей вiд жорстокостi. Вiн описав реальне тлумачення дiйства «потоплення вiдьом». Вiддаючи твiр до друку, письменник написав: «все це грунтуеться на розповiдях старожилiв. Топлення уявних вiдьом пiд час посухи не тiльки бувало, але вiдновлено помiщицею сусiдньоi губернii». У повiстi не даеться часова визначенiсть подiй. Автор вiдтворюе старi козацькi порядки кiнця XVIII вiку. Героi твору, сотник Забрьоха та писар Пiстряк, використовують давнi звичаi та вершать суд над жiнками, яких самi визнавали вiдьмами. Забобоннi вiдьмо-борцi влаштовують варварську розправу над беззахисними жiнками, а саме – потоплення вiдьом.

Описуючи жах та безглуздя цiеi подii, що вiдбулася в «не малому селi Конотоп», автор розкрив справжню суть минулого. Вiн смiливо кинув суспiльству свого часу «виклик». Це був вiдчайдушний крик душi до всього людства. Це був виклик та докiр своему поколiнню. Це була засторога майбутнiм поколiнням. Смiливий автор повiстi «Конотопська вiдьма» надрукував свiй твiр пiд псевдонiмом – «Грицько Основ’яненко». Невелика юмористична повiсть влiпила довговiчне «тавро» на Конотоп, колись «немале селище»

Люди схаменiться!

Звернемось до повiстi Грицька Основ’яненка «Конотопська вiдьма». Будимо читати та роздумувати. А у пiдсумках висловимо i своi враження та думки.

Сотенне мiстечко Конотоп 17—18 столiття було подiбне до багатьох iнших мiст своiми звичаями, устроем, побутом. Влада сотника передавалась вiд батька до сина.

Забобони в козацьку добу були звичайним явищем. Вiра в те, що потопленням вiдьом можна викликати дощi, перейшла в обряд. Конотопський сотник та писар влаштовують жахливi дii з беззахисними жiнками, виправдовуючись тим, що так робили i iхнi попередники. «Родитель i отець сотника Забрьохи, Улас Панасович, велелiпний пан сотник пре хороброi Конотопськоi сотнi з вiдьмами управлявся i у рiчку iх топив… а ще i камiнь на шию причiпляв»

«А покiйний дiдусь, пан Опанас, як засуха ухватить, то вiн береться за поганських вiдьом, та як трьох-чотирьох втопить, то де той дощ i вiзьметься»

Посеред ставку вбивали товстi палi, зв’язували вгорi iх вiрьовками. По ставку iздили на човнах козаки. На греблi бiля млину тридцять козакiв iз нагайками та пiками тримали зв’язаних жiнок, яких сотник з писарем вiдiбрали на свiй розсуд, як вiдьом. Семеро нещасних тремтiли пiд охороною. У повiстi автор так описуе кожну iз них:

«Прiська Чирячка – змолоду сидiла пiд арештом прикута до церковноi стiни за неморальнi вчинки. Вона звела на той свiт трьох мужикiв, збирае усяке зiлля та корiння та лiкуе…»;

«Химка Рябокобилиха – замирала на своiм вiку, то i бачила якi там, на тому свiтi, мучення злодiям, брехунам та табачникам»;

«Явдоха Зубиха – вона не старiе, а вночi стае молодою, коси розпустить, надiне бiлу сорочку i пiде доiти корiв. На полицях у неi стоять горщики з лiками та травами. Може там сховала дощi та роси»;

«Пазька Пеючиха – нишком чаклуе, вийде надвiр i махае рукою. Куди махне – туди i хмари йдуть»;

«Домаха Карлючкiвна – суха та цибата, вся подряпана, мов граблями, нiхто не взяв; а як посивiла, то перейшла жити на леваду над болотом; стала чаклувати»;

«В