#ЯНеБоюсьСказати

Настя Мельниченко

Настя Мельниченко народилася у 1984 роцi в Киевi. Громадська дiячка, в минулому журналiстка, мама двох синiв – Ярослава i Северина.

У липнi 2016 року мережу Інтернет пiдiрвала потужна акцiя #ЯНеБоюсьСказати, в якiй тисячi жiнок i чоловiкiв розповiли своi iсторii. Це були дуже сильнi i важкi iсторii – iсторii про насильство. Ця акцiя прогримiла не лише в Украiнi, але й за ii межами. Тодi ж почалися розмови про те, що робити, аби не допустити такоi кiлькостi насильства в свiтi. Настя Мельниченко, iнiцiаторка акцii, вирiшила написати книжку, в якiй розповiсти пiдлiткам про те, як не допустити сексуальне насильство зi свого боку, а також як поводитися i до кого звертатися, коли насильство вже сталося.

Настя Мельниченко

#ЯНеБоюсьСказати

Найвiдвертiша книжка для пiдлiткiв

Передмова

Є речi, до яких неможливо бути готовою. Коли тебе в переповненому транспортi вперше мацае хтось дорослий. Коли десь у колi родичiв хтось iз сiм’i виявляе набридливо-тiлесну увагу. Ця книжка та ii голос – Настя Мельниченко – може дозволити тобi пiдготуватися до таких жахливих «уперше». Або ж усвiдомити, як пощастило, що фiзичне чи психологiчне насильство оминуло тебе.

Одного разу пiд час обговорення вистави «Бути знизу», яку показуе «Дикий театр», один з глядачiв закинув командi акторiв i режисерцi, що спектакль звинувачуе чоловiкiв у насильствi проти жiнок. Так, текст вистави зосереджений навколо обговорення невдалих побачень, сексуальних досвiдiв i пережитих випадкiв насильства. Як у кiно «О чем говорят мужчины», але про правду, де е i смiшне, i болюче, i свiтле, i таке, про що хотiлось би забути. А в осердi лежить запитання про суб’ектнiсть i жiнки, i чоловiка. На ту ремарку глядача, котрому було неприемно дивитися виставу про згвалтованих жiнок, я зауважила, що понад 90 % випадкiв сексуального насильства – це насильство чоловiкiв супроти жiнок. «Але я за все свое життя не згвалтував жодноi жiнки», – зауважив глядач. Ну, молодець.

Що не так iз суспiльством i з етикою ставлення одне до одного, якщо в ньому стае можливим вихваляння тим, що ти не чинив насильства проти iншого (чи iншоi)?

У топ-3 найбiльш загрожених прав i свобод в Украiнi фiгурують «базовi права особистостi». Це право на життя та iншi фундаментальнi природнi, тобто вродженi, права. Майже 78 % опитаних громадян називають найважливiшим правом людини саме право на життя. Попри це, близько третини опитаних готовi обмежувати права людей iз «певними полiтичними поглядами» (30,2 %), наркозалежних (39,8 %), ромiв (36,4 %), геiв, лесбiйок i трансгендерiв (27,3 %). Принаймнi, саме такi данi бачимо в дослiдженнi, яке провiв Фонд «Демократичнi iнiцiативи» iменi Ілька Кучерiва. Вiдчуваете суперечнiсть? Цiннiсть життя, цiннiсть власного життя зокрема, але готовнiсть обмежити життя iнших людей. Хто дае таке право? Нiхто.

Права людини – понад усе.

Ця книжка е темою для медитацii, роздумiв. Вона не дасть готових вiдповiдей i варiантiв поведiнки у випадку насильства. Але читання дозволить уперше задуматися про низку речей, про якi в школах i в родинах не надто часто говорять. Дуже важливим, на мою думку, може стати висновок про потребу солiдарностi, сестринства та побратимства.

Насильство менш можливе в умовах безпечного простору. Легше шукати захисту, коли знаеш, що тобi напевно допоможуть. Можливо, ви бачили в Інтернетi вiдео, що час вiд часу стають популярними та «вiрусними», про те, як одна дiвчина допомагае iншiй вiдчепитись вiд агресивного чоловiка чи хлопця. Таку допомогу можна надавати одне одному незалежно вiд статi чи вiку. І, звичайно, мова тут iде не лише про випадки насильства, але i про довiру в суспiльствi загалом. Якщо тобi страшно звернутися по допомогу до незнайомоi людини, – то чому? Можливо, через страх, що хтось чужий скористаеться твоею безраднiстю.

Не бiйся. І думай про силу безсилих. У наших руках багато сили. Сила сказати «нi». Сила не робити шкоди. Сила допомогти тим, хто потребуе допомоги.

Ірина Славiнська

Про що ця книжка?

Привiт! Мене звати Настя, я уже доросла жiнка, але колись я була, як i ти, пiдлiтком.

Якось я iшла