Іствiкськi вiдьми

Джон Апдайк

Життя в мiстечку Іствiк розплановане на сто, а то й двiстi рокiв уперед. У цiй тихiй гаванi вже давно не вiдбувалося нiчого цiкавого. Трое подруг – Александра, Джейн i Зукi —збираються щочетверга, щоб якось розважитися. Пiсля чергових посиденьок у мiстi з’являеться таемничий i надзвичайно спокусливий чоловiк iз дивним iм’ям Деррiл Ван Горн. Вiн здобувае прихильнiсть подруг i… навчае магii, адже виявляе iхнi потужнi здiбностi. Та одного разу вони вирiшують покинути Деррiла. Вiн присягаеться помститися iм… Проте жоден чоловiк не в змозi протистояти жiнцi. А надто коли iх трое. І вони – вiдьми.

Обережно! Ненормативна лексика!

Джон Апдайк

Іствiкськi вiдьми

Обережно! Ненормативна лексика!

І

Ковен

Се дебелий був чорний, кошлатий чоловiк, i холодом вiд нього вiяло.

    Ізобель Гудi, в 1662 роцi

Тож як скiнчив свою догану диявол, вийшов вiн з-за кафедри i звелiв усiй компанii пiдiйти й цiлувать його гузно, яке, вони казали, холодне було, як лiд; його тiло було тверде, як залiзо, вони думали, вiн з нього зроблений.

    Агнес Семпсон, у 1590 роцi

– Все саме так, – сказала Джейн Смарт у своiй поспiшнiй, та все ж змiстовнiй манерi; кожна ii «с» нагадувала шкварчання обвугленоi голiвки щойно згорiлого сiрника, яким дiти припiкають шкiру задля забави. – Зукi казала, що маеток Леноксiв купив якийсь чоловiк.

– Чоловiк? – спитала Александра Споффорд, почуваючись вибитою з колii, бо ж така заява пiдкосила умиротворення ii аури того ранку.

– З Нью-Йорка, – торочила далi Джейн, майже прогарчавши другий склад, по-массачусетському випустивши «р». – Здаеться, без жiнки й сiм’i.

– О. Один з тих.

Почувши, як пiвнiчний голос Джейн принiс iй цю звiстку про гомосексуалiста, що приiхав з Мангеттену, аби завоювати iх, Александра вiдчула себе роздiленою в цьому таемничому, пошматованому штатi Род-Айленд. Вона народилася на заходi, де бiлi й фiолетовi гори здiймаються в погонi за нiжними, високими хмарами, а перекотиполе котиться в погонi за горизонтом.

– Зукi й сама достоту не певна, – сказала похапцем Джейн, ii «с» пом’якшились. – Виглядае вiн кремезним. Їi вразило, якi в нього волохатi руки. У «Перлi рiелтi» вiн сказав, що йому треба так багато мiсця, бо вiн науковець i мае лабораторiю. А ще володiе кiлькома пiанiно.

Александра гигикнула; цей звук, який дещо змiнився з часiв ii дитинства у Колорадо, здавалося б, долинув не з ii горла, а вiд якогось пернатого друга, що вмостився в неi на плечi. Насправдi в неi вже розболiлось вухо вiд телефона. А рука почала нiмiти й поколювала.

– І скiльки ж пiанiн може бути в однiеi людини?

Здавалося, це образило Джейн. Їi голос наiжачився, нiби переливчаста шерсть чорноi кiшки. Вона сказала, захищаючись:

– Ну, Зукi вiдштовхуеться лише вiд того, що сказала iй Мардж Перлi на вчорашнiх зборах комiтету зi встановлення поiлки для коней.

Цей комiтет керував встановленням i, пiсля руйнування, переустановленням великоi, блакитноi мармуровоi поiлки для напування коней, яка традицiйно стояла в центрi Іствiка на стику двох головних вулиць; мiсто мало форму букви «Г», втиснуте довкола кострубатого шматка затоки Наррагансетт. На Док-стрит розмiщувалися центровi пiдприемства, а пiд прямим кутом до неi примикала Оук-стрит, на якiй стояли чудеснi великi, старi будинки. Мардж Перлi, чиi жахливезнi канарейково-жовтi оголошення з написом «Продаеться» телiпалися вгору-вниз по деревах i парканах, доки хвилi змiн у економiцi й модi (Іствiк уже кiлька десятилiть був напiвзанепалим i напiвмодним водночас) приносили i виносили людей у мiсто й з мiста, була щедро наштукатуреною пробивною жiночкою, до того ж, якщо взагалi була нею, ще й вiдьмою, котра дотримувалась поглядiв, вiдмiнних вiд Джейн, Александри та Зукi. Вона мала чоловiка – невеличкого, метушливого Гомера Перлi, який постiйно обчикрижував iхнi кущi форзицii аж до цурпалкiв; от у цьому й полягала ця рiзниця.

– Папери передали у Провiденс, – пояснила Джейн, просто-таки втискуючи оце «нс» у вухо Александрi.

– І з волохатими руками, – протягнула Александра.

Бiля ii обличчя промайнула дещо подряпана, поцяткована й часто фарбован