Історiя Лiзi
Стiвен Кiнг
Покiйний чоловiк Лiзi, Скот Лендон, був вiдомим письменником. Інодi здавалося, що вiн продав душу дияволу i саме за це отримав свiй надзвичайний талант. Пiсля смертi чоловiка жiнцi докучають лiтературознавцi, якi прагнуть будь-що заволодiти творчим доробком Скота. Та коли жiнка береться за впорядкування його творiв, то розумiе, що в життi Скота було дещо жахливе, моторошне. Щось таке, iз чого вiн черпав натхнення, за яке потiм заплатив своiм життям. Ким насправдi був Скот? Лiзi починае блукати в лабiринтi секретiв минулого. Ще трохи, i знайти вихiд буде неможливо…
Стiвен Кiнг
Історiя Лiзi
Обережно! Ненормативна лексика!
* * *
Присвячуеться Таббi
Куди ви йдете, коли вам самотньо?
Куди йдете ви, коли сумно вам?
Куди ви йдете, коли вам самотньо?
Я за вами пiду,
Коли зорi заблимають тихим смутком.
Раян Адамс
Частина I
Пошуки була
Якби я був мiсяць, я знав би, куди менi впасти.
Д. Г. Лоуренс. Райдуга
І
Лiзi й Аменда
(Усе так само)
1
Для публiки дружини вiдомих письменникiв майже невидимi, але нiхто не знав цього краще, анiж Лiзi Лендон. Їi чоловiк здобув Пулiтцерiвську премiю та премiю Нацiональноi Книги, але Лiзi дала у своему життi лише одне iнтерв’ю. Вона дала його для дуже вiдомого жiночого журналу, який друкував шпальту пiд назвою «Так, я одружена з Ним!» Приблизно половину свого монологу з п’ятисот слiв вона присвятила поясненням, чому ii пестливе iм’я закiнчуеться на «зi». Бiльшу частину другоi половини вона витратила на розповiдь про свiй рецепт приготування на слабкому вогнi повiльно пiдсмажуваного ростбiфа. Сестра Лiзi Аменда сказала, що на свiтлинi, яку надрукували разом з iнтерв’ю, Лiзi здавалася гладкою.
Жодна з сестер Лiзi не могла вiдмовити собi в задоволеннi запустити кота в голубник (ii батько називав це «розворушити сморiд») або добряче прополоскати чиюсь брудну бiлизну, але единою з них, яка завдавала Лiзi чимало клопоту, була ця ж таки Аменда. Найстарша (i найдивакуватiша) серед дiвчат iз родини Дебушерiв, що колись мешкали в мiстечку Лiзбон-Фолз, Аменда останнiм часом жила сама-одна в будинку, який купила для неi Лiзi, неподалiк вiд Касл-В’ю, де завжди була погана погода i де Лiзi, Дарла та Кантата могли наглядати за нею. Лiзi купила цей будинок для неi сiм рокiв тому, за п’ять рокiв до того, як помер Скот. Помер молодим. Помер, коли ще не настав його час, як то кажуть. Лiзi досi не могла повiрити, що його немае вже два роки. Цей промiжок часу здавався iй водночас дуже довгим i коротким, як швидкоплинна мить.
Коли Лiзi нарештi змогла примусити себе розпочати наводити лад у його так званому кабiнетi, довгiй анфiладi яскраво освiтлених кiмнат, якi ранiше були тiльки горищем над сiльським сараем, Аменда з’явилася вже на третiй день пiсля того, як Лiзi закiнчила iнвентаризацiю усiх зарубiжних видань (iх були сотнi), але ще тiльки почала складати список меблiв, ставлячи зiрочку бiля тих, якi хотiла зберегти. Вона чекала, що Аменда запитае ii, чому вона, в Бога, так забарилася, але Аменда не стала нiчого запитувати. Покiнчивши нарештi з меблями, Лiзi перейшла до найбiльшого прикомiрку, до картонних коробок iз листами, список яких вона не мала намiру складати, але навiть побiжний перегляд iх забрав у неi цiлий день. Тим часом увага Аменди й далi була зосереджена на купах i стосах пам’ятних публiкацiй, книжок та речей, яких колись торкалася рука Скота i якi тепер розмiстилися пiд пiвденною стiною кабiнету. Вона ходила туди й сюди бiля цього дивного утворення, схожого на величезну змiю, дуже мало або й зовсiм нiчого не кажучи, але часто щось занотовуючи в невеличкому блокнотi.
Але Лiзi жодного разу не запитала ii анi «Що ти там шукаеш?», анi «Що ти там занотовуеш?» Як Скот вiдзначав не одного разу, Лiзi володiла чи не найрiдкiснiшим iз людських талантiв: вона нiколи не втручалася в чужi справи, проте не дуже переймалася, якщо ви були не проти втрутитися в ii власнi справи. Принаймнi, якщо ви не виробляли вибухiвку, щоб пожбурити ii в когось, а у випадку Аменди можливiсть виробництва вибухiвки завжди iснувала. Вона належала до тiеi категорii жiнок, якi були