Холоднi шляхи

Марiя Берберфiш

Збiрка горор-оповiдань «Холоднi шляхи» провадить вас крижаними дорогами страху разом iз персонажами восьми оповiдань, якi входять до ii складу: «Пiдвал», «Небезпечний», «Картина», «Лiкарня», «Помилка», «Тенета невiдомостi», «На вокзалi» й «Метро». Героi творiв – нашi сучасники. У збiрцi спiвiснують та переплiтаються реалiстичнi й мiстичнi колiзii. Оповiдання зацiкавлять вас динамiчними сюжетами й неочiкуваними кiнцiвками.

Марiя Берберфiш

Холоднi шляхи

Пiдвал

– Шановнi першокурсники, другоi пари у вас не буде, – поважно мовив сивий чоловiк, декан факультету. – Але дуже прошу вiдвiдати третю. У розкладi все написано.

Студенти зашумiли зошитами, пiдручниками й розмовами.

– Круто! Маемо вiльний час, – iз посмiшкою сказала Ганна своiй сусiдцi по пюпiтрi Оленi, злегка штовхнувши ii пiд бiк. – Куди пiдемо?

– Треба вирiшити, – мовила та, застiбуючи рюкзак. – Можемо пройтися районом, випити десь кави. Чи маеш якусь iншу пропозицiю? – глянула на спiврозмовницю, закусивши губу.

– Я бачила, що у старому корпусi пiдвал вiдчинено, – захоплено прошепотiла Ганна. – Подивiмося, що там…

– Класна iдея, – перебила ii Олена, весело пiдскочивши з мiсця.

Дiвчата швидко пiшли до виходу з аудиторii. Вони обидвi цiкавилися закинутими мiсцями, пiдвалами й дахами. Познайомившись мiсяць тому на першiй у навчальному роцi парi, вони почали часто спiлкуватися. Нерiдко разом проводили дозвiлля.

Дiставшись старого корпусу унiверситету й увiйшовши всередину, студентки поспiшили до заповiтних дверей.

– Хоч би нас нiхто не «спалив», – прошепотiла Ганна.

– Ми ж обережнi, – тихо мовила Олена, озирнувшись.

Дiвчата спустилися короткими сходами й зайшли до пiдвалу, причинивши за собою пошарпанi дверi. Кiлька секунд вони мовчки дивилися вглиб напiвтемного коридору, з одного боку якого простягалися iржавi комунiкацii, а з iншого тьмяно свiтили старi лампочки. Усе це було рясно вкрите пилюкою й павутинням.

– Вiдпадне мiсце, – прошепотiла Ганна, запаливши цигарку.

– Еге ж, – пiдтвердила ii супутниця.

Студентки пiшли вперед, намагаючись поводитися тихо. Було прохолодно й сиро. У кiнцi коридору iх чекали старезнi дверi, на яких висiла зламана ручка, що, здавалося, ось-ось упаде. Олена повiльно вiдчинила… Дiвчата побачили великий i темний вiдсiк пiдвалу. Ганна зробила крок уперед.

– Я чула, що тут, пiд старим корпусом, привиди е, – тихо мовила вона.

Олена ледь не вронила цигарку. Здригнулася.

– Хто таке сказав? – прошепотiла, увiмкнувши лiхтарик.

– Неважливо, один знайомий, – вiдповiла Ганна.

– Вiн тебе, мабуть, просто налякати хотiв.

Раптом позаду щось гупнуло, нiби впало. Студентки озирнулися.

– Мабуть, одна з нас, iдучи, зачепила якийсь непотрiб, – пошепки мовила Ганна. – Або ми обидвi… Спричинили його падiння, – всмiхнулася.

– А якщо тут i справдi привиди? – тихо пробурмотiла Олена.

– Ти ж наче не повiрила, коли я сказала…

– Слухай, менi вже моторошно, – дiвчина рiзко перервала свою супутницю. – Може, пiдемо назад?

– Чого це? Ми ще, мабуть, багато цiкавого не бачили тут, – прошепотiла Ганна. – Заспокойся.

– Гаразд, ходiмо вперед, – мовила Олена, щосили стискаючи в руцi лiхтарик.

Наступний вiдсiк пiдвалу був уже не зовсiм темним, але дуже широким i довгим. Його трохи освiтлювала одна-едина лампочка. Брудна й слабка. Виднiлися старi меблi. Поцвiлi стiни справляли гнiтюче враження.

Студентки пiшли обстежувати примiщення.

– Дивись, – Олена, здригнувшись, показала своiй супутницi на тiнь, яка була поряд iз рiзним мотлохом.

– То й що? Це вiд вiшалки чи ще якогось непотребу, – вiдповiла Ганна, махнувши рукою.

– Але вона дивна…

– Як падае, така i е. Твоя нажахана уява вже й мене лякати починае.

Олена важко зiтхнула й знов заговорила до своеi супутницi:

– Слухай, а хiба привиди мають тiнi?

– Не знаю, це спiрне питання, – кинула Ганна у вiдповiдь i гучно чихнула. – Пилюка! Хай iй…

Дiвчата обiйшли ще кiлька пiдвальних вiдсiкiв.

– Ходiмо вже назад, – мовила Олена. – У мене погане передчуття…

Не почувши жодноi вiдповiдi, озирнулася навколо.

– Ганно! – покликала.

Тиша. Дiвчина кiлька секунд простояла на м