Або
«Неймовiрнi пригоди Ігната Голованя, славетного козака Вiйська Запорожського»
Всi iмена героiв, назви населених пунктiв i описанi подii в данiй книзi е вигаданими, а будь-якi збiги – випадковими
Змiст
1.Таемнi похорони.2. Повернення у Вишневе.3. У пеклi.4. Сумна звiстка..5. Вiдьмина любов.6. Поминання.7. Батькiвщина.8.Загадковi вбивства.9. Подiя в лiсi.10. Вiд'iзд полковника Голованя.11. Повернення на Сiч.12. Охота на вiдьму почалася.13. Змова.14. Сатанинська хата.15. Розкриття змови.16. Повернення полковника Голованя на Сiчь.17. Козацька Рада.18. Свято Івана Купала.19. Вбивство вiдьми.20. Повстання в Порубiжному.21. Помста князя Вишневецького.22. Пiдготування до походу.23. Одужання Інги.24. Приiзд знахаря.25. Ворожба.26. Сон Інги.27. Вiд'iзд Інги на Запорiзьку Сiч.28. У похiд.29. Нiчнi переговори. 30. Зустрiч з Людасом.31. Справедливий суд.32. Вiд'iзд полковника Ружанського.33. Шинкова бiйка.34. Битва з Людасом.35. Битва з поляками.36. Кривава тризна.37. Зрадницька зустрiч.38. Зрада сотника.39. Вiщий сон. 40. Тривожна звiстка.41. Замах на Гетьмана.42. Смерть Гетьмана.43. Одужання Ружанського
44. На Запорiзькiй Сiчi.
1.Таемнi похорони
Отець Євсiй вбiг в церкву, впав на колiна перед iконою Спаса i почав несамовито молитися. Серце у нього скажено билося, руки тремтiли, думки в головi плуталися, перескакуючи з однiею на iншу. Причина такого стану священика була одна – страх. Йому здавалося, що Спас з iкони дивиться на нього гнiвним поглядом i говорить:
– Ну, грiховодник! Тепер тримайся! Покарання отримаеш за своi грiхи.
Коли дяк на кладовищi побачив дружину сотника Яворного, що випала з труни, то по ii вигляду i стану, вiдразу зрозумiв – це вiдьма. Вiдмовившись вiдспiвувати покiйну, вiн втiк до церкви. Зараз дяк боявся не того, що порушив церковнi канони i дозволив ховати сатанинського виродка, а того, якщо про це дiзнаються в Киевi в Синодi, то його точнiсiнько позбавлять сану священика.
Вiд дотику до плеча Євсiй здригнувся i озирнувся. Бiля нього стояв церковний староста Федiр Прiщепа.
– Ти вже знаеш про то, що трапилося? – поцiкавився дяк.
– Так, баби вже по селу гудуть.
– Що ж менi тепер робити? Треба вiдьму прибирати з кладовища. А як ii чоловiковi про це сказати? Сотник i вбити за таке може.
– Яворний разом з полком завтра виступае в похiд. Ось через день i перепоховаемо ii за кладовищенською землею. А там видно буде. З вiйни не всi повертаються. А якщо повернеться, скажемо, що ми виконували наказ архiерея, до якого дiйшли чутки, що дружина сотника була, як би це сказати, не зовсiм християнка, чи що.
– Не зовсiм християнка! Добре говориш, – ехидно вiдмiтив священик, – вiдьма вона була! Ось хто!
– Тихiше ти. Тут кричати не треба. Та ще в Божому храмi такi слова говорити. Тут треба по-тихому робити.
Наступного дня рано вранцi сотник Яворний у складi полка Кульбаса виступив в похiд.
Опiвднi дяк Євсiй, староста Прiщепа i чотири козаки були на кладовищi. Прибрали хрест з могильного горба i почали розкопувати мiсце поховання вiдьми. На кладовищi було пустинне. День був ясний, сонячний. Коли лопата одного з козакiв ударилася об дошки труни, раптово пiднявся вiтер. Небо затягнулося хмарами. Згущувалися сутiнки. Здавалося, що наступив вечiр. Священик почав хреститися i бурмотiти якiсь молитви. В повiтрi над розритою могилою кружляли ворони. Порожню труну пiдняли з ями вгору. На днi лежала покiйна з розплющеними очима. Але дивна справа, шкiра на обличчi панни Марилi очистилося вiд виразок i гнильних струпiв, якi ще вчора були на нiй. Вiдьма здавалася не мертвою, а сплячою. Перед людьми вiдкрилася страшна картина: у розритiй могилi лежала жiнка надзвичайноi краси. У темно-карих очах виблискували рубiновi вогники. Чорне густе волосся, що вiдливае синявою, розкидалося в сторони. Пiд сорочкою, що туго обтягувала ii стан, явно позначилися випуклi соски на пружних грудях. Тонка талiя, рiзко переходила в пишнi стегна округлоi форми. Всi занiмiли вiд побаченого.
Першим прокинувся, i заговорив староста:
– Наше щастя, що ii зараз не бачить сотник Яворний. Вiн би не те, що перепоховати не дозволив би нам, а швидше