Сад як Всесвiт

Тамара Альохiна

«Сад як Всесвiт» – збiрка есе, якi написанi по живих враженнях. Гуляючи з бабусею в Мiському саду, дiти занурюються в свiт краси i творчостi. Кирило приймае рiшення стати художником, а у Лiзи вiдкриваеться поетичний дар. Як саме це сталося, Ви дiзнаетеся, прочитавши цю надихаючу книгу.

Тамара Альохiна

Сад як Всесвiт

Розумнi прогулянки

В наставницi собi я узяв Природу —

вчительку усiх учителiв!

    Леонардо да Вiнчi

Сад як Всесвiт

Зима цього року видалася суворою i снiжною. Та щойно пригрiло березневе сонечко, ми з онуками – Кирилком i Лiзою – вирушаемо у Ботанiчний сад!

– У цьому саду, дiтки, чимало рiзних планет: Розарiй, Хвойний лiс, Березовий гай, Сад магнолiй, Сад бузку, Зимовий сад, Карпати, Едемський сад, Маленький Крим.

– Так багато? – дивуються дiти.

– Багато, але знайомитися з ними будемо поступово: спершу навiдаемося до однiеi планети, а тодi перелетимо на iншу.

– То виходить, – каже Кирило, – що нашi прогулянки будуть схожi на мiжпланетну подорож?!

– Звiсно! Ось лише часу нам знадобиться значно менше.

– А як же пригоди? – запитуе онук.

– Будуть i пригоди!

– А великi вiдкриття?

– Неодмiнно!

– А чудеса i чаклунство? – цiкавиться Лiза.

– Будуть i чудеса!

– Коли ж вони почнуться, бабусю?

– Просто зараз! Адже ми заходимо в оранжерею, де цiлий рiк цвiтуть i плодоносять тропiчнi рослини.

– Отут, у цiй склянiй будiвлi пiд ковпаком?

– Пiд куполом, – уточнюю я.

Звичайне диво

Щойно ми заходимо в оранжерею, нас обволiкае вологе тепло.

– Скрiзь iще снiг лежить, – дивуеться Лiза, – а тут справжне лiто!

– На цiй планетi мешкають рослини, якi люблять тепло й вологу, такi, наприклад, як цi орхiдеi!

– Вони схожi на великих бiлих метеликiв! – завважуе онучка.

– Справдi, – погоджуюся я.

– А цi крихiтнi i смугастi квiти, – запитуе Кирило, – теж орхiдеi?

– Теж.

– І тi, схожi на черевички?

– Так.

– Скiльки рiзних видiв! – дивуються дiти.

– У природi iх значно бiльше! Свiт орхiдей дуже цiкавий i варто познайомитися з ним ближче.

– Дивовижнi квiти! Чарiвнi квiти! – захоплюеться Лiза.

– Поглянь, бабусю, а на цьому деревi – динi! – дивуеться Кирило.

– Це папайя, вона росте в Африцi, ось лише там плоди, та й саме дерево, набагато бiльшi. А в наступному залi нас чекае острiв Мадагаскар, точнiше, його зменшена копiя.

– Якi високi кактуси! – дивуеться Кирилко. – А iншi круглi, як барильце, i на них жовтi квiти.

– Занадто колюча картинка, – мовить Лiза. – Бр-р-р!

– Проте в сусiднiй оранжереi жодних колючок – i цiле море кольорiв.

Ми входимо в зал, де у великих дiжах квiтнуть азалii та камелii. У кожнiй дiжцi – iншого кольору!

– Бiлi, рожевi, – починае перераховувати Лiза.

– А ще кораловi, пурпурнi й лiловi, – пiдхоплюю я.

– Це ж справжне чаклунство! – вигукуе онучка.

– Яке ж це чаклунство, адже iх виростили люди! – заперечуе Кирилко.

– Тобто, щоб створити диво, на твою думку, не треба робити нiчого особливого?!

– Кирилко мае рацiю, – погоджуюсь я, – для цього найчастiше доводиться виконувати звичайнiсiньку роботу!