Секс-бомба застарiлоi конструкцii, або Уроки державноi служби

Антiн Щегельський

Автор «…Урокiв державноi служби» – професiйний журналiст. Не один рiк вiн працював у прес-службах рiзних мiнiстерств. Тож хитросплетiння людських взаемин серед чиновного люду знайомi йому не з чуток. У «Секс-бомбi застарiлоi конструкцii…» автор намагаеться показати зсередини пiдводнi течii i чвари, ненависть крiзь «щиру» посмiшку i справжню людську приязнь, якi не раз вiдчував на собi.

Антiн Щегельський

Секс-бомба застарiлоi конструкцii, або Уроки державноi служби

(Нотатки початкiвця)

Застереження. Усi iмена, подii та факти у цiй повiстi – плiд авторськоi фантазii. Будь-який збiг iз реальнiстю е випадковим.

Урок вiчноi молодостi вiд вершительки людських доль

Софiя Борисiвна, С. Б., або просто секс-бомба застарiлоi конструкцii, яка увесь свiй запал спрямувала на боротьбу з ненависними чоловiками, нiяк не могла змиритися з тим, що кращi ii лiта вже позаду. Як i в далеченькi часи своеi юностi, вона з’являлася на людях зодягнута у коротенькi сукенки та мiнi-спiднички, з-пiд яких безсоромно стирчали схудлi, колись навiть дуже красивi ноги. Жовчний характер та надмiрне вживання гриму й косметики призвели до того, що шкiра на ii обличчi пересохла й полущилась. З-пiд товстезного шару макiяжу випирала луска пересохлого епiдермiсу. У такому середовищi залюбки оселяеться так званий мiський клiщ. Пiд гострим лискучим носиком двома шнурочками видiлялися тонкуватi губи. А що мода – штука мiнлива, то щоб не вiдстати вiд неi, Софiя Борисiвна жирно обводила уста косметичним олiвцем i ще чимось схожим на свiтло-коричневий маркер. Портрет доповнювала коротка молодiжна зачiска а-ля пiдскубане курча, колiр якоi можна було iдентифiкувати як «линяла блондинка».

Колишньою красунею здалеку ще милувалися короткозорi. Але, придивившись зблизька, байдужiли. І лише добряче пiдпилi чолов’яги зрiдка пропонували свое товариство. А якi мужчини ще зовсiм недавно упадали бiля неi, добиваючись бодай уваги!

Скiльки себе пам’ятае, Софiя Борисiвна була в центрi чоловiчоi уваги. Ще на другому курсi столичного унiверситету вона запала в око керiвнику однiеi дуже солiдноi установи, який читав у них лекцii. Чи не тому апетитнiй Софiйцi не поталанило на екзаменi саме у цього професора. Дiвчина заледве витягла на трiйку. А це означало, що про омрiяну стипендiю годi було й думати. Вона так i сказала викладачевi, пускаючи щиру сльозу.

– Що ж, до кiнця сесii ще е час, щоб пiдготуватися краще й перескласти iспит, – спiвчутливо мовив викладач. – Я навiть готовий додатково проконсультувати вас.

Тi консультацii, як водиться, проходили на професорськiй дачi в повному усамiтненнi, – аби нiхто не заважав дiвчинi пiзнавати науку. За вiкном хурделила зима, а тут, серед заснiженоi лiсовоi пустки Кончi Озерноi, у затишному двоповерховому котеджi пiд келих шампанського та «Мiсячну сонату» Бетховена вiдбувалося таiнство пiзнання. Тi консультацii настiльки припали до смаку обом, що не припинялися впродовж усiеi сесii, канiкул та наступного семестру. А коли у професора в установi звiльнилася посада особистого секретаря-референта, Софiйка охоче зайняла ii i в офiсi, i у поiздках по краiнi та закордонах, i в постелi. Своi обов’язки виконувала так вмiло й сумлiнно, що при всiх перемiщеннях i пiдвищеннях по службi, шеф забирав ii з собою як талiсман. Але, як влучно запримiтили викладачi вищоi школи, старiють усi: дружини, коханки i навiть секретарки. Лише третьокурсницi – нiколи. Тож настав день, коли при черговiй змiнi шефовоi посади, Софiйцi, яка тодi вже охочiше вiдгукувалася на Софiю Борисiвну, не знайшлося мiсця в адмiнiстративному обозi. Там вмостилася значно молодша й звабливiша.

А Софiю Борисiвну, як дуже цiнного фахiвця, залишили у спадок Мiнiстерству справедливостi. Новий мiнiстр, як водиться, прийшов зi своею командою. А що мудрi керiвники цiнними кадрами, якi знають усiх, усе i про всiх, не розкидаються, Софii Борисiвнi запропонували посаду помiчника мiнiстра – прес-секретаря.

Із нею рахувались, ii боялися. Перед нею упадали прох