Поринь у книгу

Влад Ковтуненко

Истории попаданцев #1

Пiсля смертi мами Максим не може оправитися цiлих два роки. Вiн пригнiчений та дуже закритий. Постiйно конфлiктуе з однокласниками та вчителями i единою радiстю в життi вважае лiтературу. Одного дня хлопець отримуе в подарунок вiд батька найрiдкiснiше видання улюбленого письменника, виконане лише в одному екземплярi. У ньому герой знаходить магiчну рiч, яка здатна закинути у сюжет будь-якоi книги. Разом iз кращою подругою Максим пiддаеться спокусi. Дiти вiдправляються до книги, однак навiть не пiдозрюють, яка плата чекае на них за користування магiчним артефактом.

Влад Ковтуненко

Поринь у книгу

1

– Ну що ж, здивуй своiм творiнням, розумнику, – наказовим тоном промовила вчителька, посмiхаючись пожовтiлими зубами.

Сподiваючись, що вона оцiнить твiр як слiд, Максим почав читати, виразно промовляючи кожне слово.

Чим мене захопив головний герой розповiдi Джека Лондона «Жага до життя».

Розповiдь Джека Лондона «Жага до життя» справила на мене неоднозначне враження. Головний герой твору – людина з повнiстю невiдомим читачу минулим. Про нього невiдомо нiчого й навiть iм’я залишаеться загадкою. Єдине, що розповiдае автор – як герой залишаеться наодинцi пiсля зради товариша.

Вiн поранений, покинутий i нiкому непотрiбний, але сповнений бажання жити. Боротьба виявляеться важкою: голод, бiль i втома вимотують, доводять до вiдчаю та слiз. Вони позбавляють героя останнiх надiй на порятунок, однак, вiн йде вперед, а коли не може йти – повзе. Пiд кiнець подорожi герой втрачае людську подобу й перетворюеться на iстоту, яку тяжко назвати людиною. Вiн зляканий, злий i настiльки голодний, що не роздумуючи готовий кинутися на все, чим можна вгамувати голод. Та попри всi тяготи, йому вдаеться досягти своеi мети та врятуватися.

Однак, спiвчувати герою я не мiг, адже невiдомо, хто ця людина насправдi. Читаючи твiр, мене не покидала думка, що автор розповiдае про бандита, адже виникае питання: як вiн дiстав золото? Можливо, вбив когось чи пограбував. Що як у творi зображено не боротьбу за життя, а покарання за скоене? Достеменно невiдомо. Але, якщо герой скоiв щось подiбне, чи можу я йому спiвчувати? Вiдповiдь зрозумiла – нi.

Нам також невiдомо, чи е в героiв знаряддя золотошукачiв. Натомiсть, ми знаемо, що вони мають двi рушницi, набоi яких були використанi ранiше.

Стосунки героiв жахливi й друг без вагань кидае свого пораненого друга. Навряд чи таке могло статися iз золотошукачами, якi разом працювали, мрiяли про багатство та сьорбали з одного казанка.

Отже, як я вже писав вище, розповiдь «Жага до життя» справила на мене неоднозначне враження. Автор захоплюеться духовною силою, мужнiстю та прагненням до життя головного героя й бажае пробудити в нас – читачах – подiбнi почуття. Але мое ставлення до героя протягом усiх подiй залишаеться байдужим. Я бачу боротьбу за життя, однак не знаю, чи варта ця людина життя. Тому вважаю, що захоплюватися головним героем твору нерозумно. Можна лише перейняти його мужнiсть, жагу до життя та силу духу, але не бiльше.

Ельвiра Дмитрiвна сидiла на стiльцi, а ii зморшкувате обличчя бiльше нагадувало камiнь iз застиглими пожовклими очима. Вона дивилася на учня так, наче вiн тiльки-но прочитав кiлька найеротичнiших цитат iз роману «П’ятдесят вiдтiнкiв сiрого», а не звичайний твiр.

Іншi учнi, здивованi реакцiею вчительки, сидiли, мов статуi. Зазвичай, слухаючи твори, Ельвiра Дмитрiвна безперестану перебивала та вносила власнi правки. Про чiпляння ледь не кожного слова годi й казати: «Хто пише «все рiвно»? Потрiбно писати «однаково». Навiщо ви вчите украiнську мову? Щоби робити такi дурнуватi помилки?», «Хто ж тут ставить «у». Згадуй чергування». І ще десятки подiбних чiплянь. Таке вiдчуття, що вони не на уроцi лiтератури, а на украiнськiй мовi.

Зараз же жiнка сидiла мовчки. І нiхто не мiг зрозумiти, що саме викликало мовчання. Чи твiр наскiльки захопив жiнку, що в неi вiдмовив язик, чи вона була настiльки розчарована, що вважала за краще промовчати, не заливаючи й так жахливу писанину брудом.