Дарина – королева Францii, або Шляхами пiрамiд

Наталiя Лавленцева

Истории попаданцев #1

Студентка з сучасного мiста на Днiпрi раптово опиняеться на Русi часiв князя Ярослава Мудрого. В своему прагненнi потрапити додому iй доводиться пережити справжнiй калейдоскоп карколомних пригод. Роковий збiг обставин та зовнiшня схожiсть з дочкою князя, Анною Ярославною, затягуе просту украiнську дiвчину у вир iсторичних подiй, визначних для ii Батькiвщини, – навiть якщо цi подii вже вiдбулися тисячу рокiв тому. В цих подiях iй доведеться стати ключовою ланкою. Допомагаючи своiй новiй подрузi, героiня вiдправляеться у далеку Францiю, аби виконати ту iсторичну мiсiю, яка судилася руськiй князiвнi Аннi Ярославнi. У подорожi ii супроводжуе Стас, такий самий мандрiвник у часi, який за час перебування на Русi уже встиг долучитися до таемних знань древнiх волхвiв. Разом вони розгадують таемницю перемiщень – так званi шляхи пiрамiд, якi дозволяють мандрувати у часi та просторi. Допомагае iм у цьому Велесова книга – раритет, який, як вiдомо, князiвна Анна Ярославна повезла до Францii у приданому.

Наталiя Лавленцева

Дарина – королева Францii, або Шляхами пiрамiд

Фантастична пригодницька повiсть

Моiй подрузi Анжелi, яка живе в далекому краi, але тепло ii дружби завжди зi мною, – присвячую цю книгу.

Частина І

Там, де сходить Орiон

Дарина скинула з плечей, засмаглих за лiто на Днiпрi, тонкi бретельки пiстрявого шовкового сарафану. Вiн легко зiсковзнув з точеноi дiвочоi фiгурки, впавши до нiг, на прохолодний вологий пiсок. Сандалii вона встигла скинути ранiше, коли переходила по кiсточки водою на цю дальню частину пляжу, оминаючи прибережний генделик, давно зачинений такоi пiзньоi пори.

Тодi зняла рожеву плетену резинку, яка з’еднувала двi прядки на потилицi, утримуючи непокiрне свiтло-русяве волосся з мiдним вiдблиском у довгому широкому пасмi до талii. Акуратно закрутила тугий хвiст на макiвцi та закрiпила його цiею ж резинкою.

Мочити мереживнi стрiнги теж не хотiлося.

Пiсок виявився прохолоднiшим, нiж вода. Теплий лагiдний Днiпро наче кликав у своi обiйми цiеi дивноi ночi. Його гладеньке плесо, таке ж чорне i зоряне, як небо над ним, зачаровувало блискучою мовчазною красою. Крок за кроком вона занурювалася в теплi рiчковi води. Невагомий дотик пiднiмався вiд нiг усе вище, до самих грудей, приемно лоскочучи гаряче дiвоче тiло.

Там, де небеса торкалися чорного обрiю води, сходило над Землею величне сузiр’я Орiону. Дарина повiльно йшла просто на лiнiю зiрок його поясу, що витягся майже перпендикулярно горизонту. Щойно остання зiрочка виринула з води, як безкрае дзеркало Днiпра слухняно вiдобразило цю струнку зоряну стрiчку, нiби возз’еднуючись iз небесними сферами невiдомих свiтiв.

Вона вiдчула непереборне бажання поринути з головою у цю невимовну красу, у цю еднiсть земного i небесного, в цю прекрасну нiч, що нависла над сплячим свiтом. Вдихнула повнi груди повiтря, що пахло рiкою, водоростями й прибережними вербами. Прекраснi дiвочi перси здiйнялися на мить, аби одразу зануритися у чорнi води Днiпра. Легкою хвилькою рiка зiмкнулася над головою, мов перебираючи волосся тонкими мокрими пальцями.

Тiеi самоi хвилини увесь свiт наче завмер, а тодi раптом усе навколо закрутилося у водяному вирi.

Що це? Що вiдбуваеться?!

У вухах задзвенiло. Очей не розплющити, повiки налилися свинцем. Нi, дихати не можна! Дзвiн усе голоснiшав, наче хотiв розiрвати череп зсередини. Вона зненацька усвiдомила, що не здатна поворухнути анi рукою, анi ногою – та й взагалi втратила розумiння, де вверх, а де низ. Де мае бути дно, а де – повiтря…

Але ж у цих мiсцях завжди було пологе пiщане дно!

«Тут немае виру. Тут немае виру! Тут немае…» – майнуло в головi, а далi – тиша i пустота.

Не треба було купатися цiеi лiтньоi ночi голяка.

Розумнi та розважливi дiвчата не вчиняють таких дурниць. І не втрапляють в такi iсторii.

* * *

Це була одна з останнiх ночей лiта, саме останньоi серпневоi недiлi. Той час, коли наприкiнцi насиченого лiтнього життя якось по-дитячому чекаеш дива. Великого чи хоч бiльш-менш помiтного дива – на достойне завершення тих довгих пр