Сон долин мiсячного шовку

Лiлiя Нiколаенко

Василь Юдов

Чи знали ви, що наша реальнiсть не едина у Всесвiтi? Існуе зовсiм iнший, таемничий свiт – космiчна краiна сновидiнь. Усi ми нею подорожуемо увi снi, але, прокинувшись, майже нiчого не пам’ятаемо. А от герой нашоi казки – хлопчик Данко – не лише розкрив таемницю Мiсячних Долин, а й змiнив за допомогою снiв реальне життя. Хто у дитинствi не мрiяв стати принцами i принцесами? Маленькi красунi з Мiсячного палацу вишивають зiрки золотими нитками. Потiм зорi злiтають з полотна, щоб сяяти на небосхилi. Але Мiсячному королiвству загрожуе небезпека. Смiливий Данко врятуе зоряну краiну вiд вiчного мороку, адже саме в дитячому серцi найбiльше свiтла й доброти. Читачiв та допитливого хлопчика чекае фантастична подорож, яку неможливо покинути на пiвдорозi.

Лiлiя Нiколаенко, Василь Юдов

Сон долин мiсячного шовку

Частина 1

Мiсячнi принцеси

Окрiм земного, звичного нам, свiту, iснуе ще багато дивовижних невiдомих свiтiв. І одним iз таких е свiт сновидiнь…

Рознiжена мрiями думка втiкае у сон, щоб нiхто не тривожив грубiянством та насильством, щоб нiхто не ошукав пiдступнiстю i зрадою, i там будуе iз добрих слiв та нiжних дотикiв краiну недосяжноi любовi, галактику вiри i надii, всесвiт людського щастя.

Казкове королiвство, у якому фантазii стають реальнiстю, а у мрiй виростають прекраснi бiлi крила… – кожен iз нас там бувае щоночi, але не всi можуть розгадати вiчну таемницю сну. Не всi здатнi хоча б згадати своi загадковi нiчнi мандрiвки, а якщо i можуть, то здебiльшого згадують щось несуттеве, таке, що вiдбуваеться лише на окраiнах цього прекрасного королiвства. І тiльки тим не багатьом, що ще iз дитинства залишились вiрними своему внутрiшньому свiту, залишили серце вiдкритим для свiтлих дитячих мрiй – вдаеться потрапити у справжню казку, i хто сказав, що тiльки увi снi?!

Бiднi жителi мiст звикли бiгати, як сполоханi мурашки, – удень, i нудьгувати, коли настае довгий вечiр. Мати бiлявого Данка нiколи не читала йому казок i нiколи не спiвала колискових. Вона працювала з ранку до ночi, та мала крiм нього ще трое дочок. Усi сестри були меншими за Данка. А хлопчиковi скоро мало виповнитися десять, i батько мав вiдвести його до школи.

– Що толку з тiеi грамоти? – сердито примовляла мати. – Хай би краще iшов з тобою у цех, дивився, як люди ремеслом займаються!

– Та куди ж його в цех таскати, такого малого! – говорив батько. – Хай ще побайдикуе. Хай хоч читати навчиться!

Данко це все слухав, i все розумiв. Але вiн хотiв як найшвидше вирватися з дому – неважливо, куди саме. Йому i справдi було страшенно нудно. Дома майже не було iграшок, якщо не рахувати кiлька затертих вiд часу ляльок його сестер. Вони були плаксивими i капризними дiтьми, ще й постiйно билися за своi iграшки. Усi дiти жили в однiй кiмнатi. Коли вони прокидалися, батькiв уже не було дома, а коли тi поверталися, дiвчата зазвичай уже спали. От i доводилося бiлявому Данку бути для своiх менших сестер за няньку.

Занадто рано бiдному хлопчинi судилося усвiдомити цiлком дорослi речi. Проте всi його проблеми та труднощi закiнчувалися iз приходом глибокоi ночi, коли вiн мiцно засипав, забуваючи про все на свiтi.

Із усiх своiх дивних i чудернацьких снiв хлопчику найчастiше снився один-единий. Особливо часто це траплялось, коли у тиху безхмарну погоду на небi сяяв молодий мiсяць-рiжок.

Отож, Данко черговий раз закривав очi i вирушав у казковий полiт. Вiн вiдчував себе напiвпрозорою, безтiлесною iстотою, що немов яскравий метеорит, розрiзае своiм слiпучим свiтлом темним небесний простiр, i летить прямо до молодого мiсяця.

Мiсяць той – файний молодик. У нього живi людськi очi, русявi колосистi брови, золотистий чуб та тонкi, iдеально-правильнi губи, складенi у блаженнiй усмiшцi. Але вiн такий величезний, наче два висотнi будинки разом узятi, чи то й бiльше! А на його закрученiй доверху бородi стоiть мiсячний будиночок, нiби малесенький палац. Хлопчик зупиняеться бiля нього i несмiло заглядае у кругле вiконечко iз золотою, оригiнально вирiзьбленою рамою. У будиночку живуть три сестри – три мiсячнi принцеси. Вони мають б