Коректор почуттiв
Ігор Скрипник
«Коректор почуттiв» – це збiрка мiстичних та науково-фантастичних оповiдань молодого украiнського письменника Ігоря Скрипника. Разом з героями творiв читач може здiйснити мандрiвки в часi та просторi, вiдвiдати паралельнi свiти, зазирнути у потойбiчнiсть та недалеке майбутне. Персонажi творiв рiзнi – це i козаки, якi прямують на Сiч, i таксист, який пiдвозить сiм’ю на дивацьке весiлля, i клiфдайвер, який готуеться до чемпiонату Украiни, а також аферисти та злочинцi, археологи i науковцi, рибалки та багато iнших. Дiзнайтеся, чому люди гублять своi речi, як виник вислiв «народився у сорочцi», як добути цвiт папоротi, як отримати шанс на друге життя, як вiдкоректувати деякi риси свого характеру та якими можуть бути наслiдки вiдкриття елiксиру безсмертя. Вiдкрий книгу – невiдоме поруч!
Ігор Скрипник
Коректор почуттiв
Збiрка мiстичних та науково-фантастичних оповiдань
Вечеря з мерцем
* * *
Конi, неначе човни у Чорному морi, розтинали океан зеленого рiзнотрав’я. Вершники, без особливого поспiху, долали безкраiй степ Дикого поля. Знали бо, що встигають.
Тепло, майже як влiтку, свiтило весняне сонце. П’янив духмяний подих степу. Милував око яскравий килим багатоцвiття.
Огрядний козак з довгим оселедцем, пишними вусами на червоному спiтнiлому обличчi, привстав на стременах i почав щось виглядати попереду, мовби вишукуючи край виднокола. Сiрий огир тихо схропнув i невдоволено скосив на вершника.
Так само скоса на свого товариша поглядав другий козарлюга. Низький, але кремезний, широкий у плечах, як бочка, вiн заздрiсно дивився на дорогий синiй жупан i добру шаблюку у посрiблених пiхвах.
«Ех, так би прибратися i до моеi Ориськи на вечорницi заглянути. Як пити дати, була б моя!», – вiн спробував покрутити свого рiдкого вуса, але полишив це дiло, бо здоровим грубим пальцям не було за що вхопитися.
– Що за чорт! – вилаявся Охрiм, вмощуючись у сiдлi. – Нiчого нема! Таки нiчого, дiдько б його побрав!
– Кого?
– Ти мене ще хочеш пiд’юджувати?! Молокосос! Лише вдруге в похiд вибираешся, а гонору хоч вiдбавляй. Як тобi не соромно кпинити зi старого бувалого козака?
– Дядьку, який ви старий?! Та вами поле орати можна!
– Я зараз тобою цей степ зорю! Молодий неотесаний бугай!
Продовжуючи жартувати i реготатись один з одного, козаки iхали на Сiч.
Іван Сiрко ладнав чергову авантюру проти туркiв – тре було за минулорiчний напад на Чигирин пiмститися та й християнськi душi вивiльнити з агарянськоi неволi. Пливти мали в кiнцi квiтня через тиждень пiсля Великодня. Чайки вже стояли напоготовi, а звiдусiль, головно зi зимiвникiв, починали з’iжджатися сiмейнi козаки, якi, приеднавшись до сiчовоi залоги, мали й цього разу всипати перцю клятим бусурменам.
Обое були з-пiд Канева.
Охрiм Крутивус повертався вiд дружини, малих дiтей, свого поля, яке так потребувало чоловiчоi руки, але через його вiчнi пропади за Днiпровими порогами, важка ноша постiйно перепадала на жiночi плечi. Цього разу, як i минулого року, i позаминулого, божився Меланцi, що востанне iде на Сiч, що ще один похiд i вiн бiльше не буде залишати iх самих. Проте нестримна i хвацька вдача щоразу гнала до сiчового братерства.
Його молодий товариш, Богдан Дiжка, був земляком зi сусiднього села. Кiлька рокiв тому зустрiвши його, стрункiшого, без теперiшнього пуза, попросив взяти на Сiч. Охрiм спершу не хтiв брати малого з собою, навiть ременем почастував раз-другий, щоб не надокучав. Але той виявився впертим, як вiслюк, i опинився на Запорiжжi. Був його джурою, а минулого року став справжнiм козаком i побував у першiй сiчi. Тепер всiм показував шрам на ребрах. Розказував буцiмто татарин черкнув шаблею, хоча Охрiм бачив, що у шаленствi бою сам напоровся на татарську сталь.
На зиму iздив у рiдне село до батькiв та свою кохану побачити.
«Дурний хлоп, крутить тобою як хоче. Нагризешся ти з нею», – неодноразово казав йому Охрiм. Та легше було горохом стiну розтовкти, як цього бовдура переконати в чомусь, коли вiн починав комизитися.
Завечорiло. Обiзвалися цвiркуни.
Ось кра