Шiсть казок

Максим Федорченко

Кажуть, людинi треба дорости до того, аби знову читати казки. Саме казки зустрiчають дитину, яка вперше видобула сенс iз безнадiйного мурмотiння над абеткою: А-Б-А-Б-А-Г-А-Л-А-М-А-Г-А… Далi дитинство минае, починаеться доросле життя, а казкам настае край. Та згодом дорослiшiй, досвiдченiй й спокушенiй людинi вiдкриваеться, що простенькi дитячi оповiдки не такi вже й простi. Казковi сюжети готували до справжнього життя, з усiма його прекрасними й страшними речами, з перемогами й поразками. Як стати великим, якщо ти найменший? Що робити, коли в твоему серцi оселився дракон? Чи справдi бiлий свiт, то суцiльна вода в очi? Чому важливо навчитися чекати? Що трапиться з тим, хто не володар собi? – Про це та iнше цiкаво для дiтей та захопливо для дорослих розповiдають цi казки. З iншими казками Максима Федорченка читачi вже знайомi за книгою «Сванте Свантесон. Сказки прежних времен».

Максим Федорченко

Шiсть казок

Моiй коханiй дружинi Ользi

Равлик

Жив собi колись один Равлик. Вiн мешкав у глиняному глеку, який невiдомо хто загубив у травi на луках. Може, той глек i не губив нiхто, а просто кинув, адже була в ньому дiрка. Через цю дiрку в глек i потрапив Равлик, який щойно вилупився. Також через ту дiрку в глек проростала трава, якою й харчувався Равлик. Жив собi вiн у глеку, плодився i розмножувався, як i годиться всiм живим iстотам.

Одного дня Равлик вирiшив визирнути зi свого глека та подивитися на бiлий свiт. Вилiз вiн на край глека та своi пiвпрозорi рiжки витягнув: а ну ж бо, який вiн, той бiлий свiт! А над луками саме дощик йшов. Дощовi краплини впали на рiжки Равлика, i вiн iх приголомшено сховав: це так неприемно, коли холодна вода потрапляе в очi! А, так: очi в равликiв розташованi на кiнцях iхнiх напiвпрозорих рiжок – такi маленькi цяточки.

Почекав Равлик трохи та знову рiжки з глека вистромив – i знову отримав воду в очi! Равлику це геть не сподобалось, i вiн попрямував назад, у глек, де в затишнiй темрявi мешкали iншi равлики – Равликовi дiти, онуки та праонуки.

– Бiлий свiт – то е суцiльна вода в очi! – повiдомив Равлик своiм нащадкам. – Кажу вам iстину: тримайтеся цього глека та не шукайте нiчого iншого поза ним, адже отримаете лишень воду в очi.

Ця думка поширилася глеком так швидко, як це тiльки можливо серед такого повiльного народу як равлики. Поступово вона перетворилася на пануюче серед глекових равликiв уявлення про будову свiту. Свiт складаеться з глека, де затишно, тепло, а харчi ростуть самi собою просто нiзвiдки, та з бiлого свiту, який геть увесь – суцiльна вода в очi.

Та за деякий час у равличому народi з’явився молоденький i доволi прудкий равлик. І вирiшив вiн самостiйно дiзнатися: що ж то воно таке, той бiлий свiт. Вiн потихеньку видерся на край глека та обережно вистромив своi рiжки назовнi.

А над луками буяло лiто. Соковитi трави, запашнi квiти, щедре сонечко, блакить неба з бiлими хмаринками – ось що побачив юний равлик! І вiн швиденько – так швидко, як тiльки мiг – попрямував назад, аби розповiсти всiм iншим, що бiлий свiт – прекрасний.

Йому не повiрили: вже давно всi равлики звикли вважати, що бiлий свiт за межами глека – суцiльна вода в очi. Над юним равликом глузували, над ним вiдверто знущалися, а згодом навiть почали його звинувачувати. Адже вiн не лише розповiдав нiсенiтницi про загальновiдомi речi, але й пiдривав авторитет старого Равлика!

Старий Равлик, до речi, повiвся гiдно. Вiн так сказав равличому народу:

– Я особисто перевiрю повiдомлення юного бунтiвника, – i попрямував до краю глека. Та коли вiн вистромив назовнi своi напiвпрозорi рiжки, погода вже змiнилася, як це влiтку бувае, i над луками пiшов дощик. Равлик знову отримав воду в очi та повернувся до iнших iз цiею звiсткою. Вiдтодi з юним равликом вже нiхто навiть не спiлкувався – всi вважали його небезпечним божевiльним.

Аж тут нагодилася корова. Йшла вона собi луками та зачепила копитом старий глек, в якому жили равлики, глек i розсипався на друзки! Так равлики втратили належну iм глекову частину свiту, опинилися на свiтi