За межами розумiння

Вадим Овчаров

Ми звикли вiрити в те, що знаемо все про свiт, у якому мешкаемо. Та часом трапляються подii, якi ми не можемо пояснити. Приватний детектив, розслiдуючи справу зниклого пiдлiтка, знаходить щось моторошне, нереальне («Безвiсти Пропавший»). Четверо друзiв, аби вiдсвяткувати майбутне весiлля одного з них, влаштовують холостяцькi посиденьки просто неба, посеред густого лiсу. Та iхнiй вiдпочинок був порушений безжальним чудовиськом, яке влаштувало на них полювання («Нiчний Мисливець»). Назар Федорчук, прямуючи додому пiсля гостювання у кума, вирiшив скоротити шлях лiсовою стежкою. Чоловiк навiть гадки не мав, настiльки довгою виявиться ця подорож («Омана»). Кожна з цих iсторiй знаходиться поза межами людського розумiння.

Вадим Овчаров

ЗА МЕЖАМИ РОЗУМІННЯ

(Збiрка оповiдань)

«Речi не завжди такi, якими здаються насправдi…»

    Роджер Желязни

Безвiсти пропавший

Роздiл 1

* * *

Богдан iз дитинства мрiяв про кар’еру письменника. Та не просто якогось пересiчного лiтератора, котрий пише бульварнi романи. Нi. Чоловiк прагнув стати вiдомим на весь свiт, подiбно до Агати Крiстi чи навiть самого Артура Конан Дойла[1 - Агата Крiстi (1890—1976) – англiйська письменниця, одна з найвiдомiших представникiв детективного жанру. Створила двох найвiдомiших персонажiв детективноi лiтератури – Елькюля Пуаро та мiсс Марапл.Артур Конан Дойл (1859—1930) – англiйський письменник, автор детективних i науково-фантастичних романiв та оповiдань. Створив знаменитого детектива Шерлока Холмса.]. Йому так кортiло писати детективнi романи, що заради цього вiн вступив на юридичний факультет, плекаючи надiю на посаду мiського слiдчого. Там вiн би i людям допомагав, i черпав цiкавi iдеi для своiх iсторiй.

Однак цього так i не сталося.

Пiсля завершення довгих семи рокiв навчання, Богдан Семеняка провiв три роки у виснажливих пошуках роботи. В який би вiддiлок чоловiк не приходив, всюди була одна й та ж вiдповiдь: «Вибачте, вакансiя зайнята». Оскiльки професii охоронця чи вантажника осточортiли ще за часiв унiверситету, вiн вирiшив до них бiльше не повертатися.

Отримавши лiцензiю приватного детектива, звiсно не без «добровiльних внескiв», чоловiк спробував знайти вiдраду в цьому руслi безкiнечноi юридичноi рiчки. Засiвши в серцi Кiровограду, вiн почав наближену до майбутнього письменництва кар’еру. Проте навiть ця, здавалося б iдеальна робота, не приносила задоволення.

До нього весь час зверталися з простими, можна прямо сказати, банальними справами. Вивести на чисту воду невiрну дружину, знайти колишнього чоловiка, котрий ухиляеться вiд сплати алiментiв. Знайти викрадений автомобiль, знайти втраченого батька, знайти, знайти, знайти…

Вся ця одноманiтнiсть швидко набридла Богдану, а омрiянi детективнi романи так i не засiялися на бiлоснiжному полi плiдними зернятами iдей. І ось, коли чоловiк остаточно втратив надiю на щось цiкаве, його життя кардинально змiнилося пiсля вiзиту родини Федорчукiв, котра ввiйшла до кабiнету одного вересневого вечора.

Це була пара бальзакiвського вiку. Жiнцi, вона ж Антонiна Петрiвна, було рокiв пiд сорок-сорок два. Розчервонiлi очi пiсля тижнiв лиття гiрких слiз неохайно розфарбованi. Крiзь чорняве густе волосся пробиваеться безжальна сивина, а змарнiлий вигляд додавав зверху ще рокiв десять.

Їi чоловiк Михайло Федотович був кремезноi статури та майже пiд два метри зросту. Хоча йому й було всього лише сорок три, але голову вже огортала срiбна корона, котра простелилася довкола вiдполiрованоi пролисини.

Щойно вони увiйшли, детектив зрозумiв, що в родинi сталося щось жахливе. Можливо, хтось iз дiтей потрапив у халепу i тепер не може з нею впоратися, або, взагалi, когось iз близьких могли викрасти, чи тi просто зникли. Адже матерi рiдко проливають стiльки слiз без вiдомоi причини. Та й зморене обличчя голови сiмейства говорило саме за себе.

– Доброго дня, – привiтався Богдан i вiдразу ж перейшов до справи: – Чим я можу допомогти?

– Пане Богдане, – стримуючи сльози, почала жiнка. Михайло Федотович дбайливо взяв ii за руку, намагаючись постiйно пiдтримувати дружину в цей нелегкий перiод. Х