База вiдпочинку

Євген Лакiнський

Що ховаеться у старiй шафi закинутоi одеськоi контори? Як би виглядала Киiвська Русь у нашi часи? Що сталося у волинському замку i на космiчнiй базi вiдпочинку? Як живуть iнженерки на Марсi? Чому не можна пити горiлку? Таемне значення "Собору" Олеся Гончара. Життя наших колонiстiв у суздальських лiсах 12-го столiття. Бiлорусь вiд моря до моря. Цi та iншi сюжети – у збiрцi оповiдань Євгена Лакiнського. Написанi у жанрi iронiчноi фантастики, тексти глузують з загальних стереотипiв.

Євген Лакiнський

База вiдпочинку

Збiрка оповiдань

Шафа

– Ну, читай вже, Жанко! – каже Ера.

– Зараз, – вiдповiдае Жанна. – Починаю:

«Колись тут мiстилася радянська контора. Нiхто, власне, не знав, чим вона займалася, та це й не важливо. У коридорi високi дерев'янi шафи, що доходять аж до стелi, забитi старими документами. Заповненi i порожнi бланки, заяви, резолюцii, технiчна документацiя на щось допотопне… У кiмнатах – старi конторськi меблi. Кiмнати орендують дрiбнi фiрми, що не мають грошей на кращi офiси. На стiнах ще й далi висять велетенськi мапи свiтових океанiв, з цифрами, що позначають глибину. Вони висять там вже рокiв двадцять, ще з конторських часiв.

Кажуть, що органiзацiя ще iснуе, переважно – на паперi. В неi е директор – доброзичливий немолодий чоловiк, що iнодi п'е горiлку iз iншим начальником, директором фiрми «Саманта-15», яка орендуе найкращу кiмнату. В органiзацii е секретарка. Секретарцi вже за п'ятдесят. Бiлявка з блакитними очима. Колись вона була красунею… Вона сидить за друкарською машинкою i п'е слабкий чай. Вона робить це вже багато рокiв, з тих часiв, коли контора була ще у розквiтi i коли вона, секретарка, тiльки почала тут працювати.

Органiзацiя мiститься у мiнiатюрному двоповерховому будинку бiля моря. За два кроки вiд неi будують житловий хмарочос. Хмарочос добудували до половини i, кажуть, вже розпродали частину квартир. Потiм у фiрми виникли проблеми i будову припинили. Через цього монстра, з будиночку не видно моря.

Ще органiзацiя наймае охоронцiв. Це – дiдусi i бабусi, давно вже на пенсii. За кiлька десяткiв гривень на мiсяць вони – раз на три доби – ночують у кiмнатi, що орендуе «Саманта-15». Щовечора у офiсi з'являеться розкладачка.»

– Це хiба у дев'яностих таке було, – переривае Ера.

– Так тодi, мабуть, i писали, – каже Жанна. – Бачиш, якi сiрi аркушi. І все вiд руки. Навiть не роздруковано…

І вона продовжуе читати у голос:

– «Але останнiм часом виникли проблеми з одним охоронцем – Марком Львовичем Кацем. Львович – дiдусь рокiв 80, маленький i худорлявий. Очi в нього завжди сльозяться. Вечорами Львович виробляе якiсь скоби, а потiм продае iх на базарi. Інколи скоби вилiтають з лещат i врiзаються у стiни. Це непокоiть фiрму «Саманта-15», у офiсi якоi знаходиться «майстерня». У Львовича е онук, що iнколи вартуе замiсть дiда. Онук навчився гратися на офiсному комп'ютерi. Тодi двое спецiалiстiв фiрми «Саманта-15» – юрист та економiст – спiльними зусиллями встановили на комп'ютерi пароль.

«Саманта-15» – аудиторська фiрма, що iснуе вже п'ять рокiв. Створили ii кияни. Кияни приiхали до Одеси, набрали тутешнiх хлопцiв та дiвчат, швиденько навчили iх аудиту – i поiхали додому. Бiльше iх нiхто не бачив. Потiм до Одеси дiйшла чутка, нiби один з киян-засновникiв вже сидить, а iнший переховуеться по Європах.

«Саманта-15» встала на ноги. Бiльшiсть народу десь розбiглися, а залишилися три аудитори i бухгалтерка Аня. Щоправда, е ще директор. Директоровi – шiстдесят п'ять. В аудитi вiн не розумiеться. Отцi-кияни обрали його за серйознiсть i неабиякий досвiд керiвництва. Директор сидить у своему кабiнетi i нiкому не заважае. Вiн справно отримуе зарплатню, пiдписуе папери i ставить печатки. А бiльше вiд нього нiчого й не треба.

Головнi клiенти «Саманти» – заводи. В заводiв бракуе грошей, тож розплачуються вони власною продукцiею. А виробляють вони консерви. У кутку офiсу – цiлий склад лiтрових банок з консервованими помiдорами, квашеною капустою i навiть кавунами. Це – останнiй гонорар.»

– Дев'яностi i е, – коментуе Жанна. – Я вже втомилася це читати. Твоя черга.

Ера бере а