Коли прокидаеться сила

Роман Росiцький

Коли тобi здаеться, що у цьому свiтi до тебе нiкому немае дiла, то ти глибоко помиляешся. Бо кожен тут боець, якому протистоять вороги, рiвнi йому за силою. І ти рухаешся з минулого у майбутне, щоб отримувати перемоги i робити висновки з поразок. І в цьому протистояннi росте твоя сила. Росте твоя радiсть, бо тiльки з нею подолаеш дорогу життя.

Роман Росiцький

Коли прокидаеться сила

роман-казка

Частина перша

АТАКУЮЧИЙ СКОРПIОН

Роздiл 1. Виклик

Привид з’явився у другiй половинi ночi, коли мiсяць кольору червоного золота уже сховався за горизонтом, а на сходi тiльки починала рожевiти вузька смужка холодного нiчного неба. Примарний силует промайнув у сiрому просвiтi вiкна i чiткiше проявився на тлi темних стiн. Беззвучнi рухи привида справляли моторошне враження, але Беренiка не злякалася – нiчний гiсть з’являвся не вперше i поводився цiлком пристойно.

Здавалося, що привид танцював. Його примарний одяг нагадував клуби диму нiчного вогнища, а сумне обличчя скидалося на карнавальну маску.

Зникаючи, невесела примара залишила на долiвцi якийсь папiрець. Беренiка зiстрибнула з теплого лiжка, пiдняла записку i пiдiйшла до вiкна, не звертаючи уваги на прохолодне повiтря, яке заповнило кiмнату ще звечора. На аркушику паперу тiснилися знайомi лiтери, що нiяк не хотiли складатися у слова. Дiвчина хвилину чи двi тiшила себе надiею, що дасть собi раду з текстом при кращому освiтленнi, але то були марнi сподiвання – автор послання, очевидно, писав лотарською. Однак, вона не дуже засмутилася, бо знала, що дядько Гонафо, ii старий i добрий друг, розбереться у тих лотарських гачечках, адже вiн володiв двома десятками мов, серед яких траплялися вельми i вельми незвичнi.

Беренiка лягла i спробувала заснути, але хвилювання вiдганяло сон. Їй нiколи ранiше не доводилося отримувати листiв, а тим бiльше у такий дивний спосiб. Ну хто у цьому мiстi мiг iй написати? А якщо i знайшовся такий дивак, то чому незнайомою мовою? Вiдповiдей на цi питання дiвчина отак вiдразу знайти не могла, а тому просто облишила думати про це. Нiчого, ранок усе прояснить. Та все ж якась незрозумiла тривога гнiтила душу.

Тихий заспокiйливий шум дерев за вiкном i приглушенi тони новонароджуваного свiтанку приносили вiдчуття умиротворення, вiдновлюючи у Беренiчинiй душi порушену рiвновагу. Врештi-решт дiвчина таки заснула i увi снi ii тривоги пропали безслiдно.

Втомлене далекими мандрами по заобрiйних просторах пiвденного неба осiнне сонце поволi пiднiмалося над горизонтом. В мить, коли червоний приплюснутий диск вiдiрвався вiд краю землi, Беренiка розплющила очi i вiдразу ж згадала про записку. Картаючи себе за ранкову млявiсть, вона швиденько вмилася, одягнулася i вибiгла на вулицю.

Дарбург прокидався.

До будинку пана Краiлуса, в якому жив дядько Гонафо, Беренiка бiгла. Вона страшенно боялася пронизливих поглядiв своiх набурмосених сусiдiв. Що й казати, але для неi набагато простiше було прогулятися опiвночi Вiдьмацьким лiсом, анiж вулицями рiдного мiстечка.

Дядько Гонафо жив на горищi двоповерхового порожнього дому, за яке платив Краiлусовi, його власниковi, аж три золотих друмени на мiсяць. Феноменальна скнарiсть багатiя вiдлякувала потенцiйних квартиронаймачiв, i лише дядько Гонафо, единий у будинку, вперто не хотiв переселятися у дешевше житло, бо кращого мiсця для спостережень за небом у цiлому Дарбурзi годi було знайти.

Дверi свого помешкання дядько Гонафо не замикав нiколи. Та й не було у цьому особливоi потреби – злодii обминали будинок пана Краiлуса десятою дорогою.

Беренiка тихенько прослизнула досередини i на хвильку затрималася у дверях, щоб очi звикли до напiвтемряви горища. Жахливий безлад, але такий знайомий i навiть затишний, панував у цiй чудернацькiй оселi. Скрiзь валялися товстелезнi книги, хоча господар щоранку складав iх попiд стiною акуратними рядами. Навпроти гамака, який правив дядьковi Гонафо за лiжко, висiла велика таблиця iз зображенням Зодiаку. Таблицю вкривала густа сiтка барвистих лiнiй, зрозумiла тiльки втаемниченим. Справа в тому, що дядько Гонафо практикував астрологiю i мав серед мi