Останнiй листок (збiрник)

О. Генрi

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

О. Генрi (1862–1910) – псевдонiм Вiльяма Сiднея Портера, одного з найпопулярнiших класикiв свiтовоi лiтератури. Комусь потрiбно написати тисячi сторiнок, щоб створити генiальний твiр, а комусь потрiбен для цього лише клаптик паперу. Саме на клаптику паперу банкiвський службовець Портер, засуджений на три роки за нестачу грошових коштiв, створив у в’язницi свое перше оповiдання пiд псевдонiмом О. Генрi, надихнувшись iсторiями спiвкамерникiв. А далi було близько 280 новел, роман «Королi i капуста», численнi фейлетони.

Його твори – це маленькi iсторii простих людей: клеркiв, продавчинь, невiдомих художникiв, дрiбних авантюристiв, фермерiв, навiть волоцюг… Лаконiчнiсть викладу, тонкий гумор, незвичайнiсть сюжету i завжди непередбачувана розв’язка уже бiльше ста рокiв привертають увагу читачiв до малоi прози О. Генрi, великого письменника «маленьких людей».

О.Генрi

Останнiй листок

Долоня Тобiна

Якось Тобiн i я поiхали вдвох на Конi-Айленд. У нас було чотири долари на двох, а Тобiну треба було розвiятись. Його кохана Кетi Магорнер з графства Слiго, виiхавши три мiсяцi тому до Америки, пропала. При нiй були сотня доларiв власних заощаджень i сотня, виручена вiд продажу Тобiновоi спадщини, що складалась з маленького будиночка i одноi свинi. Пiсля того як Тобiн одержав листа, в якому вона писала, що виiжджае до нього, про неi не було бiльше жодноi чутки. Тобiн давав об’яви в газетах, але дiвчина не знайшлась.

Так от, поiхали ми з Тобiном на Конi-Айленд, гадаючи, що рiзнi атракцiони i запах смажених зерен кукурудзи розвiють тугу серця в його грудях. Але Тобiн був важкодум, i журба мiцно вселилася в нього. Вiн скреготав зубами, дивлячись на повiтрянi кулi, вiн проклинав кiно i, хоч жодного разу не вiдмовився вiд пропозицii випити, все ж таки з презирством вiдвернувся вiд лялькового театру i ладен був побити всiх фотографiв.

Тодi я повiв його на одну з бiчних алей, де атракцiони були трохи менш настирливими. Бiля невеличкого, шiсть на вiсiм футiв, балагана Тобiн зупинився, i щось людське з’явилось у його поглядi.

– Тут, – каже вiн, – я розвiю свою журбу. Чудова хiромантка з-над рiки Нiлу дослiдить долоню моеi руки, i менi буде вiдомо, чи трапиться те, що мае трапитись.

Тобiн вiрив у всiлякi прикмети i надприроднi явища. Вiн мав твердi переконання вiдносно таких речей, як чорнi коти, щасливi номери i прогнози погоди в газетах.

Ми увiйшли в цей чудесний курятник, де для таемничостi були розвiшанi червонi простирадла i малюнки рук, на яких лiнii перехрещувались, як рейки на залiзничному вузлi. Напис над дверима повiдомляв, що в цьому курятнику сидить мадам Зозо, египетська хiромантка. Мадам була гладка жiнка в червоному джемперi з вигаптованими на ньому закарлючками i чудернацькими звiрами. Тобiн дае iй десять центiв i простягае руку. Вона пiднiмае його руку – рiдну сестру копита ломовоi коняки – i дивиться, чи не прийшов вiн бува за пiдковою.

– Чоловiче, – каже мадам Зозо, – лiнii вашоi кiнцiвки показують…

– Це зовсiм не нога, – перебивае ii Тобiн. – Звичайно, вона не дуже красива, але перед вами моя долоня.

– Лiнii показують, – каже мадам, – що у вашому життi було нещастя. І воно не останне. Гора Венери, – чи, може, це просто синець вiд каменя, – показуе, що ви закоханi. Ви мали клопiт, причиною якого була ваша кохана.

– Це вона про Кетi Магорнер згадуе, – голосно шепоче Тобiн, нахиляючись до мене.

– Я бачу, – каже хiромантка, – багато журби та нещастя через когось, кого ви не можете забути. Я бачу лiнii, якi вказують на лiтеру «К» i лiтеру «М» у ii iменi.

– Чуеш, – каже менi Тобiн, – чуеш, що вона говорить?

– Стережiться, – веде далi хiромантка, – темного чоловiка i свiтлоi жiнки: вони принесуть вам неприемностi. Дуже скоро ви поiдете водою i зазнаете фiнансовоi втрати. Я бачу лiнiю, яка принесе вам щастя. Є чоловiк, який увiйде в ваше життя i приверне до вас фортуну. Коли ви його побачите, ви пiзнаете його по кривому носу.

– А iм’я його там не позначене? – питае Тобiн. – Було б зручнiше привiтатись до нього, коли вiн почне