Королiвство жахiв
Джин Фiллiпс
Джоан i ii чотирирiчний син прийшли до зоопарку ближче до вечора, коли бiльшiсть вiдвiдувачiв уже покинула його. Вони щасливi, вони чудово проводять час, i цей день для матерi й сина – майже iдеальний. Коли вони вже збираються додому, те, що випадково побачила Джоан, змусить ii тiкати з маленьким сином на руках… Три години шаленого страху, три години як вiчнiсть…
Джин Фiллiпс
Королiвство жахiв
© Gin Phillips, 2017
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017
***
Еллi, яка мае цiлi свiти всерединi нього
Я просто хочу знати, чи може звук створити хлопчика.
Або чи стае жiнка матiр’ю, коли iй здаеться, що вона чуе,
як дитина плаче за нею.
Елiзабет Г’югi. Запитання для Емiлi
4:55 пополуднi
Протягом досить тривалого часу Джоан примудрялася балансувати на кiнчиках пальцiв своiх нiг, iз зiгнутими колiньми, пiдмiтаючи спiдницею пилюку. Але зрештою ii стегна не витримали, й вона опустила руку i приземлилася на пiсок.
Щось укололо ii в стегно. Вона обмацала свою ногу, й дiстала звiдти невеличкий пластиковий спис – не довший за палець – й анiтрохи не здивувалася, бо вона завжди знаходила дрiбну зброю в найнесподiванiших мiсцях.
– Ти загубив свого списа? – запитала вона. – Чи це скiпетр?
Лiнкольн не вiдповiв, хоча взяв шматочок пластику з ii розкритоi долонi. Вiн явно чекав, коли ii нога вище колiна стане йому доступною. Вiн зручно всiвся на нiй, зовсiм не забруднившись пiском. Вiн мав своi химери: скажiмо, нiколи не любив малювати пальцем на пiску.
– Тобi потрiбен нiс, мамо? – запитав вiн.
– Я маю носа, – вiдповiла вона.
– Ти хочеш ще одного?
– Хто б цього не хотiв?
Його темнi кучерi вже пора пiдстригти, й вiн вiдкинув iх рукою з лоба. Листя падало навколо них. Дерев’яний дах, пiдпертий грубими палями, створював для них досконалий затiнок, але поза ним сiрий гравiй був змережаний плямами свiтла й тiней, що змiщувалися, коли вiтер вiяв мiж деревами.
– Де ти береш цi зайвi носи? – запитала вона.
– На складi носiв.
Вона засмiялася, посунувшись на руках, вiдчуваючи вологий пiсок. Вона виколупала з-пiд нiгтiв кiлька розмоклих пiщинок. Яма динозаврiв була завжди мокрою й холодною, туди нiколи не проникало сонячне промiння, та, попри пiсок на ii спiдницi та листя, що налипло на ii светр, це було ii улюблене мiсце в зоопарку – збоку вiд головних стежок, за каруселлю, неподалiк вiд дитячого зоопарку, де тварин можна погладити, й клiток iз пiвнями, проте далеченько вiд лiсистоi мiсцевостi, позначеноi лише табличкою ЛІСОВА ЗОНА. Там лише дерева та скелi, й кiлька самотнiх тварин блукали понад вузькими гравiйними стежками. Там е також гриф, який живе в загонi, й також бозна-чого стоiть iржавий пiкап, завалений усiляким мотлохом. Блискуча iграшка у формi сови, яку можна жувати. Дикi iндички, що завжди нерухомо сидять, вона не певна, що вони мають ноги. Витiвка якогось жорстокого мисливця, що зробив собi намисто з iндичих нiг.
Їй подобалися випадковi дивовижi цього лiсу, що претендували на справжню привабливiсть. Мiж деревами тут був натягнутий канат, хоча вона нiколи не бачила, щоби по ньому хтось iздив. Вона пам’ятала анiматронних динозаврiв, якi були тут десь два роки тому, а одного разу тут був навiть слiд зацькованого привиду. Існували тут також натяки на бiльш далекi втiлення. Вона припускала, що величезнi валуни е справжнiми, втiм, можливо й нi. І навiщо тут паркани й хатина першопрохiдникiв? Усе це було споруджено без певноi мети. Порожнi зацементованi басейни, можливо, готувалися як водопоi для великих ссавцiв. Тут е випадковi стежки, а знаки були розставленi безсистемно, щоби, прогулюючись, люди не дуже на них зважали: на одному деревi висiла табличка з його назвою «сасафрас», тодi як двадцятеро дерев навколо нього не мали назв.
– А зараз дозволь менi тобi щось сказати, – почав Лiнкольн, поклавши руку iй на колiно. – Ти знаеш, чим може користуватися Одiн?[1 - Одiн – веховний бог у германо-скандинавськй мiфологii. (Тут i далi прим. пер.)]
Вона це знала, вона довiдалася дуже багато про нордичних