«Аляска»
Сергiй Бут
До психлiкарнi його привезли без тями i… в гiдрокостюмi. Перед цим чоловiк забiг до церкви, наляканий чимось несусвiтнiм, кимось iз потойбiчного свiту. Покликаний рятувати людей, тепер вiн сам потребував допомоги, i в першу чергу – душевноi. Це дивно й безглуздо, та в психушцi пацiент знайде хоч i тимчасовий, проте надiйний прихисток вiд проблем i вiд самого себе. Але попереду – ще неймовiрнiше безглуздя…
Сергiй Бут
«Аляска»
Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля»
Дизайнер обкладинки Юлiя Маланьiна
© Бутинець С., 2017
© Shutterstock / Alvaro German Vilela, обкладинка, 2018
© Depositphotos / igor_igorevich, I_g0rZh, duha127, обкладинка, 2018
© «Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2018
© «Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2018
Присвячуеться засновникам фестивалю «Червона рута», а також безсмертним лiдерам культових груп незалежноi Украiни «Брати Гадюкiни» i «Скрябiн» – Кузi та Кузьмi
1
Коли карета швидкоi допомоги зупинилася перед входом лiкувального закладу, вечiрне небо вибухнуло громом. Гуркiт розбудив вiконнi шиби, що мирно спочивали в старих дерев’яних рамах; позганяв з лiнiй електропередач птахiв, якi облюбували це мiсце для спозирань за подвiр’ям шпиталю, яким час вiд часу прогулювалися збiдованi люди з однаково сiрими обличчями. Хмари згущалися над психлiкарнею i ii пацiентами.
Із пташиного пункту спостереження добре проглядалось, як з водiйського мiсця машини вискочив моторний чоловiк i поспiшив до заднiх дверей, аби встигнути передати «вантаж» до початку зливи. Укотре загримiло. Блискавицi залили свiтлом фасад будiвлi саме в той момент, коли на ii порозi з’явилася Постать у бiлому.
Заклопотаний водiй звернувся в пiтьму коридору, пiдганяючи свого вiзавi швидше зреагувати на його прохання.
– Ну ж бо, годi вирячатися в небо! Забирайте цього скаженого i чорт iз ним!
Нарештi Постать перетнула порiг лiкарнi й набула рис худого чоловiка з вузькими щiлинами замiсть очей. Наступноi секунди в неi прорiзався тонкий голос, схожий на писк:
– Шрек на щитовiй застряг. Запобiжники в грозу стрiляють, – пояснив кощавий i запитав: – Що за клiент?
– Шукав у церквi захисту вiд привиду. Що цiкаво, у водолазному костюмi! – водiй кахикнув, ховаючи в пiднесеному кулацi смiх, який виривався з грудей, щойно згадував причину шпиталiзацii свого пасажира. – Накачали снодiйним – i до вас.
– За адресою, – констатував санiтар у бiлому й додав: – Зараз усе буде.
Водiй безсило махнув рукою. Вiн сперся на машину й полiз до кишенi по цигарки, аж раптом з’явилося свiтло, повернувши йому надiю на швидке розв’язання проблеми, що й досi була в кузовi його автомобiля.
– Щасливчик, – констатував санiтар, демонструючи в щойно вiдновленому електроосвiтленнi свое страшенно худе обличчя.
– У сорочцi народився, – вiдказав водiй, наступноi митi вже шкодуючи про свою реплiку. Справа в тiм, що ii заперечив напарник худющого санiтара, могутня статура якого з’явилася на порозi й прокоментувала слова водiя:
– Жаль, що не в гамiвнiй.
Автор жарту мав неабиякий бас i кремезну статуру, здатну повнiстю перекрити вхiд до клiнiки. Його худий товариш голосно розсмiявся, потураючи дотепностi колеги.
Велетня прозивали Шреком. Як i його напарник, вiн був у бiлому халатi, на тлi якого шкiра i справдi вiддавала зелено-яблучним вiдтiнком, як у мультиплiкацiйного героя. Цi двое працювали в психлiкарнi санiтарами й пiдпорядковувалися лиш одному начальниковi, який вершив долi всiх пацiентiв, включно з новоприбулими.
Град, що посипав з неба кришталевим бiсером, пiдiгнав чоловiкiв заходитися коло непритомного пацiента. Водiй скочив у кузов – i пiд його вагою машина захиталася на стареньких ресорах. Кiлька разiв гойднувшись, iз кузова «вистрибнув» край нош, до яких було прив’язане людське тiло, укрите бiлим простирадлом.
– Давай хутчiш! Чого ти там шпортаешся? – пiдганяв водiя Шрек, не забуваючи про напарника. – Чахлий, бери в ногах, я голову перехоплю.
Шрек допомiг напарнику вийняти ношi, а вiдтак перебрав естафету у водiя – пацiент опинився в «надiйних» руках.
Водiй мерщiй