Як зупинити час

Мэтт Хейг

Коли ти дивишся на свое вiдображення, бачиш у дзеркалi сорокарiчного чоловiка. Насправдi ж тобi значно бiльше. Чотириста рокiв… Як воно, пережити чотири епохи, стати свiдком колосальних змiн, але не змiнитися самому? Том Азар, хворий на рiдкiсну недугу анагерiю, яка сповiльнюе процес старiння. Усе свое життя вiн змушений змiнювати мiста й оточення, iмена та звички, аби не викликати пiдозр. Але Том не один такий. Існують й iншi хворi. Їх захищае таемна органiзацiя. Одного разу Азар усвiдомлюе, що насправдi все не так i хтось хоче винищити цих унiкальних людей. Тепер чоловiк мае вiдшукати свою доньку, яка успадкувала батькiвську хворобу…

Метт Хейг

Як зупинити час

Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля» 2018

Публiкуеться з дозволу Canongate Books Ltd, 14 High Street, Edinburgh EH1 1TE

Перекладено за виданням: Haig M. A How to Stop Time / Matt Haig. – Edinburgh: Canongate Books, 2017. – 336 p.

Переклад з англiйськоi Таiсii Івченко

Дизайнер обкладинки Оксана Драчковська

Електронна версiя створена за виданням:

Г29 Як зупинити час: роман / Метт Хейг; пер. з англ. Т. Івченко. – Харкiв: Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», 2018. – 320 с.

ISBN 978-617-12-4223-4

ISBN 978-1-78211-861-9 (англ.)

© Matt Haig, 2017

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2018

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2018

* * *

Присвячую Андреа

Я часто згадую тi слова, якi сказав менi Гендрiх у своiй нью-йоркськiй квартирi понад сто рокiв тому:

– Перше правило: не закохуватися. Є ще низка правил, але це головне. У жодному разi не закохуйся. Не кохай. Навiть не думай про кохання. Дотримуйся цього правила – i все буде добре.

Я дивився крiзь дим його сигари у вiкно. А за вiкном у Центральному парку лежали поваленi дерева, якi повиривало буревiем.

– Сумнiваюся, що зможу колись покохати ще раз, – мовив я на те.

Гендрiх усмiхнувся якоюсь диявольською посмiшкою.

– І добре. Можна любити iжу, музику, вино та сонячнi ранки в жовтнi. Можна любити водоспади та запах старих книжок. Але любити людей не можна. Чуеш? Не прив’язуйся до людей. Намагайся вiдчувати якомога менше емоцiй до тих, хто з’являеться у твоему життi. Інакше втрачатимеш здоровий глузд…

Частина перша

Життя серед поденьок

Я старий.

Це головне, що я маю вам сказати. І ймовiрно, вам буде важко в це повiрити. Якби ви мене зустрiли, то дали б менi не бiльше сорока. Але ви б сильно помилилися.

Я старий. Я древнiй. Як дерево, як венус[1 - Вид морського молюска. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)] чи як картина епохи Ренесансу. Щоб вам було простiше, я скажу дату. Я народився бiльш нiж чотири сотнi рокiв тому, третього березня 1581 року. Народився у кiмнатi своiх батькiв на третьому поверсi невеличкого французького замку, що тодi став менi за дiм. Той день, вочевидь, видався теплим як для березня, бо моя мати попросила повитуху повiдчиняти усi вiкна.

– Господь тобi посмiхнувся, – сказала мати. Могла б ще додати, що з тих пiр Його посмiшка заклякла у гримасi. Якби, звiсно, Вiн взагалi iснував.

Моя мати померла вже дуже давно. А я нi. Розумiете, я хворий. Хоча хвороба й не зовсiм годяще слово для цього. Вiд хвороб людям стае погано, i зрештою вони помирають. А у мене швидше не хвороба, а особливий стан. Рiдкiсний, але не унiкальний. І знають про нього лише тi, хто сам вiд цього страждае.

Ви не знайдете жодноi згадки про мiй стан у медичних журналах. У нього немае офiцiйноi назви. Уперше згадка про нього з’явилася в медицинi у 1890-х – тодi один лiкар назвав його «анагерiя», але ця iнформацiя так i не поширилась, i невдовзi ви зрозумiете чому.

* * *

Ця особливiсть, будемо так ii називати, розвиваеться десь у пiдлiтковому вiцi. Як саме? Та взагалi-то нiяк. «Хворий» взагалi не пiдозрюе про свiй стан. Кожна людина прокидаеться вранцi та бачить у дзеркалi одне й те саме обличчя – день за днем, тиждень за тижнем, мiсяць за мiсяцем. Люди не схильнi помiчати дрiбних