Балада про Броди

Вiкторiя Мазур

Мирослава живе в невеличкому районному центрi на Львiвщинi. Броди – мiсто на болотах, i ii життя теж нагадуе застояне болотце: нецiкава робота i вечори в компанii телевiзора. Здаеться, змiнити ситуацiю може тiльки диво, але причиною подальших радощiв та катастроф стае науковий винахiд пра-пра-родички Мирослави. Емiлiя Крижанiвська живе на початку ХХ столiття, i в ii часi Броди зовсiм не тихе мiсце. Коли Мирося отямиться вiд першого шоку та засвоiть основнi правила подорожей в часi (нiчого не змiнювати, не розповiдати i не вирiзнятись), iй доведеться подивитись на свое мiсто iншими очима, зiткнутись з бандитами, контрабандистами та картярами, врятувати ще одну жертву Мiлиних експериментiв та знайти свое не-свое справжне кохання. Крiм того, що Григiр Шкляренко вже заручений з Емiлiею, вiн ще й власник фабрики iграшок на межi банкрутства та учасник украiнського пiдпiлля. Їх роздiляе одне з найстрашнiших столiть в iсторii i закони подорожей в часi. Але долю й конем не об’iдеш – нiхто не може змiнити того, що вже сталось у минулому…

Вiкторiя Мазур

Балада про Броди

Роздiл 1

Вiдображення

Важко уявити щось бiльш вогке i болотисте, нiж вечiр ранньоi весни у Бродах. Брудний снiг, перемiшаний з пiском i сiллю, перетворився на кашу. Нечисленнi перехожi важко мiсили ii важкими зимовими чоботами. Темрява накрила мiсто, але крiзь неi проривались яскравi вивiски магазинiв та аптек на вулицi Золотiй. Вони здавались Мирославi маяками в темному океанi. Хтось, вихоплений з чорнильного тла вiдблиском вiтрини, зайшов до аптеки, мамi з двома галасливими дiтьми не вдалось проминути крамницю з солодощами. А Мирослава минула свiй будинок, бо мала ще зайти до супермаркету.

Якщо бути вiдвертою, вона любила проходити повз свiй будинок. Нехай вiн не весь належав iй, зате найкраща квартира – ота з круглою башточкою на розi – була ii. Свiтло вiд неоновоi реклами химерно вiдбивалось на стiнах будинку, пiдкреслювало його i нiби вирiзало з реального часу. Та будiвля простояла з добру сотню рокiв, бачила-перебачила i вiйни, i пошестi, але досi стояла тут, мокла пiд бродiвською мрякою i спостерiгала далi.

Мирославу захоплювала старовина. Речi i споруди, що пережили не одне поколiння людей, навiювали iй думки про безсмертя пам’ятi та швидкоплиннiсть людського життя. Тому дiвчина любила Броди. Особливо навеснi, у дощ i негоду, попри розквашенi вiд води чобiтки. Темне вiкно на башточцi ii будинку пiдморгнуло зеленим вiдблиском з аптеки, i Мирославi полегшало.

Важкий день закiнчувався у черзi до каси одного з мережевих супермаркетiв. Масло знову здорожчало, а олiю ii улюбленоi фiрми вже розкупили, то ж Мирослава роздратовано спостерiгала, як мужчина в чорнiй куртцi i шапцi на очi вивантажував з кошика на касову стрiчку три пляшки горiлки та плавлений сирок. Один плавлений сирок.

«Жук», – крутилось в думках Миросi. Такий самий жук, як i директор (з дозволу сказати) з ii офiсу. Зекономити на закусцi зате залитись питвом, обiбрати замовника, хоч може в нього в кишенях i буде порожньо пiсля угоди, недоплатити ремонтникам i залишити ii, секретарку-адмiнiстраторку-прибиральницю, сам-на-сам з iхнiм обуренням.

– Пакет потрiбен? Маете нашу картку? – касирка виглядала дещо спантеличеною, напевно, iй довелось повторити своi стандартнi запитання двiчi, перш нiж Мирослава звернула на неi увагу.

– Так, – погодилась на щось Мирося, а тодi побачила, як густо намальованi за останньою модою брови касирки поповзли вгору. Здивування чи роздратування? – Пакет, – виправилась Мирослава.

Вона швидко закинула в брендований шматок полiетилену за три гривнi масло, хлiб, шматок якогось м’яса, обережно примостила пластикову упаковку на десять яець, завершила «натюрморт» голiвкою пекiнськоi капусти i швидко пiшла додому. Касирка-модниця тiльки важко зiтхнула i згребла решту копiйками, яку не забрала неуважна клiентка.

Вдома було тихо i темно. Мирослава звично намацала вимикач в коридорi, поставила продуктовий пакет i замкнула дверi на всi замки. Верхнiй, основний i ланцюжок. Ця звичка залишилась ще з дитинства, коли батьки залишали ii вдома сам