Вiд гвинта

Геннадий Евгеньевич Ангелов

Головний герой роману Михайло Дьомiн волею випадку опиняеться на окупованiй територii в 1942 роцi, i розумiе, що минуле не можна змiнити, перекроiти пiд себе, залишитися в живих, i спокiйно повернуться назад, якщо ти не супергерой, а простий офiсний планктон.

Можна знайти союзникiв, переконати iх у правотi своiх дiй, зустрiти нову любов, i почати нове життя. Доводячи тим самим, що кожна людина народжуеться для виконання певноi мiсii, основна мета якоi допомогти людям, використовуючи знання i навички, i виживаючи в складних умовах, повести за собою, у свiтле майбутне. Тiльки свiтле воно чи нi, кожен вирiшуе для себе самостiйно.

Генадiй Ангелов

Вiд гвинта

«Бомби зупиняють час»

    Тричi Герой Радянського Союзу Маршал Авiацii А. В. Покришкiн

Не будите солдат спящих, тише,

Им нужна в этот час тишина,

Может кто-то из и не слышит,

Что давно отгремела война…

Нет землянок, глубоких окопов,

Угрожающих минных полей,

И воздушных ночных налётов,

От бомбёжек развалин, смертей!

Нет приказа идти в наступленье,

Невозможен расстрел или плен,

Не грозит им теперь окруженье,

И не видно в боях перемен.

Не будите солдат спящих, тише,

Пусть спокойно лежат в тишине,

Лишь Огонь Вечный в каменной нише,

Им напомнит о прошлой войне.

Он теплом души павших согреет,

Чтоб не мёрзли они под землёй,

Наша память жива, не стареет,

Хоть от горя и слёз – с сединой…

Вiд гвинта

До 72 рiчницi закiнчення Другоi свiтовоi вiйни i перемоги над нацизмом.

Книга е художнiм твором. Мiсця дii, iмена, характери вигаданi. Усi збiги з реальними персонажами або подiями абсолютно випадковi.

Роздiл 1

Украiна. Нашi днi

З чого розпочався перший робочий день? Понедiлок, смуток i туга. Нiчого не вiщувало чогось надприродного й незвичайного. Вихiднi проскочили непомiтно i зранку було лiнь прокидатися i тупотiти на роботу. Закiнчилася осiнь i першi днi зими стояли морозними. Прогноз нiчого хорошого не обiцяв i синоптики всi як один твердили, що зима буде мокрою й вологою. Збираючись на роботу, я за звичкою перевiрив все, вимкнув на кухнi свiтло i, оглядаючи себе в дзеркало, з легкою iронiею прийшов до висновку, що роки нiкого не щадять. І сивина на скронях, i мiшки пiд очима, i погляд не такий завзятий, без вогника, як у двадцять, коли молодецька енергiя шукала вихiд на танцмайданчиках, i гульках з друзями, свiдчили про те, що скоро сусiди будуть в спину шепотiтися i говорити – «старий дiд». Бобир. Ну та й гаразд, плювати, живу як сам вважаю за потрiбне. Нi до кого не лiзу, не заважаю, тихо i мирно. Боргiв немае, своя квартира, пристойна робота, машина. У наш час це щось та значило. На роботi я був на хорошому рахунку у начальства, отримував премii, i завжди мiг взяти вихiдний без зайвих питань i кислоi мiни на обличчi начальника вiддiлу. Ми з ним були нерозлучними друзями i не рiдше нiж два рази на мiсяць влаштовували легкi пиятики. Це зближувало i налаштовувало на оптимiстичний лад. Я завжди був у курсi всього, що твориться в нашiй конторi, i якщо виникала над головою темна хмара у виглядi позачерговоi перевiрки, мене завжди попереджали заздалегiдь. Працюючи бухгалтером не один рiк i маючи вагомий особистий досвiд у роботi, я завжди керувався простими правилами. І намагався виконувати свою роботу чесно. Не приховую, iнодi руки самi тяглися до офшорних рахункiх компанii, з довгими нулями в американськiй валютi, але я стримував себе, розумiючи, що не в грошах щастя. І навiть не в iх кiлькостi. Перебираючи на столi папери, я понуро подивився у вiкно. Пролiтали першi снiжинки i вiтер за вiкном, завиваючи, безжально розгойдував i ламав крихкi гiлки дерев. В офiсi було тепло, але на всяк випадок, я включив додатковий обiгрiвач i заглибився в звiти. Кiнець мiсяця, в перших числах народ з нетерпiнням чекае зарплату. Валера як завжди не з'явився вчасно.

– Привiт друг, що такий похмурий?

– Чому радiти? – Дивись скiльки паперiв.

І я перегорнув товсту папку перед великим грузинським носом Валерки.

– Мiша, простiше дивись на життя. «Робота не вовк, в лiс не втече».

– Тобi добре м