Мiсяць, обмитий дощем (збiрник)
Володимир Савович Лис
Ця збiрка рiзнобарвних, але водночас таких спорiднених есеiв i новел про життя – немов букет зiбраного восени листя. Серйознi, а iнколи й iронiчнi роздуми про сенс щоденного буття й плин часу, про iсторичну долю Украiни й таемницi людського серця… Як вiдпустити минуле та не боятися нових зустрiчей? Де черпати наснагу на кожен день? Як розпiзнати поворотнi моменти й навчитися не шукати пiдтексту у випадковостях? Треба просто радiти життю й дихати на повнi груди! Натхненнi iсторii з добрим гумором, простi, але такi важливi для кожного цiнностi, звичнi й рiднi для нас слова…
Володимир Лис
Мiсяць, обмитий дощем
© Лис В. С., 2017
© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2017
© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2017
***
Я мусив про це написати
Бiльшiсть читачiв знають мене як романiста. Але крiм романiв, яких набралося вже пiвтора десятка, я все свiдоме життя писав i так звану малу, або коротку прозу. З юностi, ще зi шкiльних рокiв – етюди, новели, з дев’яностих рокiв минулого столiття – есеi. Писав iх тому, що… писалося, бо не мiг не писати, це становило основу мого життя. Це були й моi просто роздуми, вправи у словi, але здебiльшого реакцiя на щось, що схвилювало, як то кажуть, зачепило, на якийсь життевий епiзод, свiдком якого я став, серйознi або iронiчнi, iнколи з гiркою iронiею, роздуми з приводу чогось, що вiдбулося, побаченого i почутого, важливого iнодi тiльки для мене самого, реакцiя на чиюсь творчiсть, на природу i ii дива, сам плин життя, а з часом – i роздуми про його сенс та людське призначення.
Частину цiеi прози час вiд часу друкували в газетах, журналах, альманахах, збiрниках, ще бiльше таких моiх творiнь не друкували нiде, хоч i були завершенi. А ще е новели й есеi, якi з рiзних причин не дописав, лишилися i начерки та маленькi ескiзи до тих же новел i есеiв, спонтаннi записи.
Усi цi малi речi я писав здебiльшого для себе, але не так давно, переглянувши з метою очищення пару папок, у яких вони зберiгалися, подумав: може, усе-таки варто iх надрукувати? Раптом вони будуть цiкавi й iншим, а комусь навiть знадобляться… Тим бiльше, що там немае творiв нещирих, навмисних, е не тiльки моi погляди, думки, фантазii, а й моя душа. Отож, я вирiшив iх видати, привiвши до пуття. Дещо давне, слабке, забракував. Частину лишив таким, як було, частину доробив i дописав, щось переробив, бо досвiд збагатив моi погляди, а часом наповнив iх новим змiстом. Написав трохи нових есеiв як роздуми щодо теперiшнiх подiй i явищ, бо знову ж таки – не мiг промовчати.
Так i з’явилася ця збiрка. Твори, якi ввiйшли до неi, подiляються на тi, що про життя, мое осмислення його, складного, драматичного, iнодi трагiчного, але й захопливого, про лiтературу i тих, хто ii творив, про улюбленi твори, про те, що викликало в мене непiдробне захоплення, а подеколи навпаки – заперечення. Про людськi почуття, природу i ii явища, вплив на людину. Есеi i новели автобiографiчнi, зокрема про найлiпшу людську пору – дитинство. Ну й спроби пофiлософствувати, а часом поiронiзувати, зокрема й над собою. А ще дiалоги з читачами – менi цi розмови, вiдповiдi на запитання завжди були цiкавими. Спроби повернутися в далеке i недалеке минуле й зазирнути в майбутне. І суто художнi твори та напiвхудожнi замаскованi мiстифiкацii. Зрештою, сам я, перечитавши все це, зрозумiв: я мусив про це написати, не мiг не написати, бо все те, про що писав, справдi непокоiло, iнодi просто пекло, яким би суб’ективним не було написане мною. Пiзнання свiту, у якому ми е, у кожного – власне. Чому так, а не iнакше, для чого живемо, як сприймати все, що вiдбуваеться, – те завжди цiкавило, тривожило, хоч багато хто вважае мене доволi замкнутим. Тепер, проживши чимало, я кажу: ну ось, я такий, зi своiми поглядами, дослiдженнями, химерами i фантазiями, окрiм романноi творчостi. Сподiваюсь iз кимось знайти дотики у своему баченнi того, про що пишу. Все ж пошуки близьких по духу людей – природна наша властивiсть. Хто б що не казав про самотнiсть письменника. Як i бажання зал