Спiвдружнiсть

Енн Патчетт

Доля випадково звела Беверлi Кiтiнг та Берта Казенса. Заради нього вона покинула колишнього чоловiка-полiцiянта i, вже маючи двох маленьких доньок вiд першого шлюбу, стала матiр’ю для чотирьох дiтей Берта. Минае час, i вже дорослi дiти обох сiмейств покидають батькiвський дiм, вирушаючи на пошуки власного щастя. Одна з дочок, Френнi, закохуеться у молодого письменника, який хоче написати роман про родину Кiтiнг-Казенс… Кохання i зрада, слава i безталання, розкiш i злиднi – якi ще випробування зустрiнуть на своему шляху батьки й дiти?

Енн Патчетт

Спiвдружнiсть

Присвячуеться Майку Гласкоку

1

Свято з нагоди хрестин пiшло шкереберть, щойно з’явився Альберт Казенс iз пляшкою джину. Фiкс привiтно осмiхався, вiдчиняючи йому дверi, та усмiшка так i застигла на його обличчi, а тим часом мозок гарячково намагався провести необхiднi паралелi та зрозумiти, хто перед ним: так, на порозi стояв Альберт Казенс, який працюе в окружнiй прокуратурi. За останнi пiвгодини Фiксовi довелося разiв двадцять вiдчиняти дверi, щоб привiтати та впустити гостей – сусiдiв, друзiв, служителiв iз церкви, сестру Беверлi, всiх своiх братiв та iхнiх родичiв, своiх колег – буквально увесь штат iхнього полiцiйного вiддiлка, а от кого менш за все вiн сподiвався побачити тут – то це Казенса. Кiлька тижнiв тому Фiкс поцiкавився у дружини, чому вона вважае, що iм треба запросити на хрестини усiх, з ким вони хоча б мимохiдь знайомi, на що вона i запропонувала йому самому проглянути список запрошених та вказати, кого слiд викреслити. На список вiн тодi так i не глянув, але якби дружина зараз стояла поряд iз ним коло дверей, то вiн би напевне вказав пальцем на чоловiка на порозi i сказав: «Його». Не те, щоб Альберт Казенс йому не подобався – вiн ледве його знав, а це вже була доволi вагома причина, щоб його не запрошувати. Фiксовi навiть спало на думку, що Казенс, можливо, прийшов до нього, щоб поговорити про якусь справу по роботi. Ранiше такого нiколи не траплялося, але як iще можна було це пояснити? Кiлька гостей прогулювалися по садочку перед будинком. Фiкс не знав, приiхали вони iз запiзненням чи то вирiшили пiти ранiше додому, а чи просто вийшли подихати свiжим повiтрям, бо в будинку було вже стiльки народу, що будь-який пожежник одразу наклав би штраф за порушення правил протипожежноi безпеки. А от у чому Фiкс був упевнений, то це в тому, що Казенс прийшов сюди без запрошення, сам, iз пляшкою у пакунку.

– Вiтаю, Фiксе, – простягаючи руку для вiтання, промовив заступник окружного прокурора Альберт Казенс, одягнений у костюм iз краваткою.

– Привiт, Але, – вiдповiв Фiкс, сумнiваючись, чи того й справдi називають Алом у повсякденному спiлкуваннi. – Я радий, що ти змiг прийти.

Вiн трохи замiцно потиснув простягнуту йому руку i впустив гостя до будинку.

– Я зовсiм ненадовго, – заявив Казенс, прискiпливо оглядаючи юрбу гостей, немовби пiдозрюючи, що для нього може не знайтися мiсця.

Вечiрка вже йшла на спад, бiльшiсть маленьких трикутних канапок зникла з таць, як i половина печива. Скатертина на столi пiд чашею з пуншем була мокрою та рожевiла плямами.

Фiкс вiдступив у бiк, щоб дати гостевi дорогу.

– Проходь, будь ласка, – запросив вiн.

– Я не мiг не прийти.

Ще й як мiг, адже на хрестинах у церквi його не було.

З окружноi прокуратури Фiкс запросив лише Дiка Спенсера. Дiк сам колись був копом, навчався в юридичнiй школi на вечiрньому вiддiленнi, зробив кар’еру в прокуратурi, нiчим не пiдкреслюючи своеi зверхностi у ставленнi до колег. Не мало нiякого значення те, що Дiк iздив на вiдомчому автомобiлi прокуратури, чи те, що йому доводилося виступати перед суддею, – нiхто не сумнiвався, звiдки вiн вийшов. Що ж до Казенса, то тут була зовсiм iнша справа: той був юристом, як i всi iншi – окружнi прокурори, юристи з центрального полiцiйного департаменту, експерти – своi хлопцi, якщо iм щось вiд тебе треба, але нiколи не запросять звичайного полiцiянта випити разом; а якщо таке трапляеться, то лише тому, що вони вважають, що той вiд них залежить. Окружнi прокурори – це тi