Таемний щоденник Хендрiка Груна вiком 83 1/4 роки. Зроби щось iз життям!
Хендрiк Грун
Коли тобi вiсiмдесят три, а за плечима нi кола, нi двора i ти доживаеш вiку в державному притулку, то здаеться, що твоему життю (чи точнiше – iснуванню) настав край. Але Хендрiк Грун вважае iнакше. Одного дня вiн вирiшив явити свiтовi i себе, i свiй напрочуд щасливий «притулковий» побут, задля цiеi мети розпочавши вести щоденник.
І цей неупереджений опис старечого життя таким, яким воно е – з усiма його вставними щелепами та пiдгузками, маразмами та болями, – цей смiх крiзь сльози переконуе нас, що нiколи нiчого не втрачено, що все тiльки починаеться. Зрештою, як на схилку лiт почалося все i для Хендрiка.
Хендрiк Грун
Таемний щоденник Хендрiка Груна вiком 83 1/4 роки
Вiвторок, 1 сiчня, 2013
Минув ще один рiк, а старi пеньки менi й досi не подобаються. Човгання за ходунками, непомiрна нетерплячiсть, безкiнечнi нарiкання, чайочок з печивком i скиглiння.
Скiльки менi? Менi вiсiмдесят три.
Середа, 2 сiчня
Мить тому здiйнялися цiлi хмари цукровоi пудри. Панi Смiт хотiла витерти ганчiркою стiл, а тому поставила тарiлку з яблучними тарталетками на стiлець.
У цей час зайшла панi Фортхейзен i ненавмисне застелила своiм неосяжним задом вищезгадану тарiлку.
Лише коли панi Смiт почала шукати делiкатес, аби повернути його на мiсце, комусь спало на думку перевiрити, так би мовити, пiд панi Фортхейзен, тож коли та пiдвелася, на ii квiтчастiй задничинi майорiли три прилиплi тарталетки.
– Яблука бездоганно гармонiюють з вiзерунком на твоiй сукнi, – зауважив Еферт.
Я ледве не вмер зо смiху.
Такий блискучий початок нового року мав би спричинити суцiльнi веселощi, та натомiсть призвiв до 45-хвилинноi гризнi про те, чия то провина. Зусiбiч на мене злiсно позиркували, очевидно, тому, що я вважав це кумедним. І що ж я зробив? Промимрив, що менi прикро.
Замiсть того щоб iще дужче розреготатися, я спiймав себе на тому, що вимолював прощення.
Я, Хендрiкус Герардус Грун, завжди ввiчливий, чарiвний, люб’язний, чемний i послужливий старий пеньок. Не тому, що я й справдi такий, а тому, що не можу вчиняти по-iншому. Я дуже рiдко говорю те, що менi хочеться сказати. Я схильний обирати шлях найменшого спротиву. Моя характерна риса – прагнення всiм догодити. Батьки були далекоглядними, називаючи мене Хендрiком – ввiчливiшого не знайти.
«Я поступово скочуюся в депресiю», – подумалося менi. Саме тодi я й вирiшив показати свiтовi, хто такий справжнiй Хендрiк Грун. Тож на все горло заявляю, що в цьому щоденнику планую описувати довколишнiй свiт без цензури: рiк iз життя у притулку для людей похилого вiку в Пiвнiчному Амстердамi.
Щоправда, за той час я можу простягнути ноги, бо ж усяке трапляеться в життi. На такий випадок попрошу свого друга Еферта Дейкера зачитати на моему похоронi кiлька сторiнок з цього щоденника. Лежатиму, ретельно вимитий i в добре випрасуваному костюмi у невеличкiй капличцi крематорiю «Обрiй», чекаючи, поки Еферт своiм хриплим голосом не порушить нiякову тишу i не зачитае збентеженим плакальникам кiлька вибраних абзацiв.
Непокоiть мене лише одне: а раптом Еферт помре ранiше?
Це було би несправедливо з огляду на те, що я мав бiльше хвороб i пiдозрiлих пухлин i гуль. Чи можу я розраховувати на свого найкращого друга? Треба обговорити це з ним.
Четвер, 3 сiчня
Еферт погодився, проте не давав жодних гарантiй, що проживе довше за мене. А ще вiн мав деякi сумнiви. По-перше, пiсля обнародування мого щоденника йому самому, напевно, доведеться шукати iнше помешкання. По-друге, пiсля того як Ферметерен ненавмисно вдарив Еферта бiльярдним кием, йому нагально потрiбно якось вирiшити проблему iз новими зубними протезами. А трапилося ось що: через катаракту на правому оцi Ферметерену, щоби прицiлитися, потрiбна була чиясь допомога. Еферт, такий собi вiчний хлопчик Помагай, стояв якраз позаду нього: нiс на одному рiвнi з кием. «Крапельку влiво й трохи глибше…» – почав було вiн, але не встиг договорити, оскiльки Верметерен зацiдив кiнцем кия прямiсiнько Еферту в щелепи. В яблучко!
Тепер Еферт скидався на хлопчика Помагая, котрий уже сам потреб