Трояндова площа

Ема Ільм

Жертовнiсть та героiзм в iм'я любовi, iдеi та справедливостi. Чи здатна перетворитись на героя звичайна людина, чи здатна вона йти наперекiр системi та жертвувати собою заради близьких? Тiльки сила волi i почуття власноi гiдностi можуть бути iй опорою у цьому нелегкому виборi. Тiльки найвище усвiдомлення сенсу власних вчинкiв дозволить подолати всi перешкоди i вийти переможцем iз сутички з режимом, нехай навiть цiною власного життя.

Ема Ільм

Трояндова площа

Моему коханому

Олександру Лоуренсу,

з нiжнiстю, любов’ю, та вдячнiстю

за важку для чоловiка працю —

бути музою.

Десь у мультивсесвiтi серед безлiчi паралельних свiтiв загубився крихiтний свiт, схожий на наш. Позатим у ньому ще досi живе магiя, стародавнi раси й дива, а добрi серцем – завжди мають надiю на порятунок.

Ця коротка iсторiя вiдбулася у краiнi, якоi немае на жоднiй мапi нашого свiту. Вона нереальна, хоча у дечому читач знайде спiльнi паралелi з Украiною. Але не поспiшайте вiдкласти вбiк цю книгу у пошуках на книжковiй полицi звичних детективiв, iсторичних саг чи романiв про кохання. Раптом, ви пропустите щось важливе?

Поштовх до справжнього? Вiдкриття забутого? Мрii про прийдешне? Вiру у найкраще?

Шлях до реального себе, зрештою?

Так, у дечому книга насправдi може здатися наiвною. А прийом, що застосував автор, граючи з вiдомими географiчними назвами краiн, столиць свiту, заголовками книг, iменами вiдомих людей, а подекуди навiть перевтiлюючи цих людей на персонажi – примiтивним. Проте казковiсть i певна аналогiя з нашим свiтом саме цiй книзi були потрiбнi (що автору було очевидно вiд початку написання). Тому, зрештою, це було зроблено умисно. Адже форма казки допомагае бачити без прикрас всi вади, знаходити правильнi вiдповiдi, коли життя тiльки лише гiрше нас заплутуе та веде вiд iстини геть.

Якщо ви спитаете, про що ця книжка? Автор вiдповiсть якомога простiше та чесно: йтиметься про життя, в якому немае нiчого цiннiшого, нiж свобода та кохання. За цi поняття, що здатнi розбудити в людинi Людину, людство iстерично хапалося столiттями, але у багатьох випадках так i не зрозумiло iхнього справжнього месседжу. А все через них – через тих, хто навчився жити легко, не замислюючись над чужою бiдою, над власною вiдповiдальнiстю i забув задля чого, власне, народилася людина. Надто легким шляхом крокують тi цинiки i прагматики, списуючи свою власну душевну захланнiсть на зайвий оманливий пафос свободи та на iррацiональне пiдгрунтя кохання…

Але подивимося правдi в вiчi – ця казка про нас з вами. І не про нас водночас. Менше з тим, головне у нiй лишаеться головним. Коли ви добряче помiзкуете, то дiйдете висновку: лише заради свободи та кохання (чи любовi) людинi варто терпляче чекати, героiчно боротися та всупереч всьому перемагати.

І, якщо ви зрозумiли передмову, що так старанно виписував автор для свого читача, та, бодай, зацiкавилися – тодi приемного читання!

Тодi я писала цю книгу саме для тебе. Якщо ти любиш казки про безстрашних героiв та вiдчайдушнi вчинки, тобi неодмiнно сподобаеться ця книжка.

Отже, вирушаемо? І нехай наша правдива iсторiя завершиться, як i належить казцi, – благополучно!.. Втiм, це авторське побажання, а як воно здiйсниться насправдi, дiзнаешся, коли дiстанешся кiнця iсторii.

…Все починаеться, коли

Затиснеш волю у руцi

І правда знову, як любов,

Якраз тодi тебе знайде…

    (Марiя Бурмака, з пiснi «Все починаеться, коли»)

Дощ за вiкном не вгамовувався, а, навпаки, лише набирав силу. Калюжi вкрилися брудно-бiлими бульбашками, що лускали при кожнiй краплинi дощу – з них швидко, як пiд барабанний дрiб, вистрибували водянi цвяшки. Картину негоди завершував сильний вiтер, що на кiлька хвилин стихав, а потiм зненацька нападав стiнами дощу на перехожих. Дощило косо, злiсно, промочувало наскрiзь.

Лiкар Артонцо Гарцасi не мiг довго спостерiгати за дощем з вiкна свого кабiнету, бо мав справи важливiшi: вiн приймав останнього пацiента, що записався до нього сьогоднi. Гарцасi лаяв i цей дощ, i затримку зарплатнi через мiтинги у центрi столицi, i клятих революцiонерiв, що чинили заколот i заважали,