Пiтер Пен = Peter Pan

Джеймс Метью Баррi

Повiсть шотландського письменника Джеймса Метью Баррi (1860–1937) «Пiтер Пен» – це романтична казка про свiт дитинства. Головний герой Пiтер Пен – хлопчик, який не хоче ставати дорослим, – живе у дивовижнiй краiнi Нiколандii разом iз загубленими дiтьми. iм подобаеться жити поряд з феями на деревах, лiтати та повсякчас влаштовувати рiзнi витiвки, але хлопчикам бракуе мами. І iхнiй ватажок Пiтер Пен знаходить дiвчинку Вендi, яка погоджуеться стати iхньою мамою i полетiти у Нiколандiю разом зi своiми двома братами. Про дивовижнi пригоди Вендi, Пiтера Пена, феi Тiнкер Белл та загублених хлопчикiв, про iхню битву з пiратами читач i дiзнаеться, прочитавши цю книжку.

Джеймс Метью Баррi

Пiтер Пен = Peter Pan

Пiтер Пен

Роздiл 1

Пiтер Пен порушуе спокiй

Усi дiти, крiм лише одного, рано чи пiзно виростають. Наскiльки швидко це стаеться, Вендi з’ясувала самотужки. Якось, коли iй було всього два рочки, вона бавилася в садочку. Зiрвала одну квiтку i побiгла з нею до мами.

Мабуть, Вендi цiеi митi була дуже гарненька, бо мама, панi Дарлiнг, поклала ii руку на свое серце й аж заплакала:

– І чому ти не можеш залишитися такою назавжди?

Тiльки й усього трапилося мiж ними, але вiдтепер Вендi знала, що мусить вирости. Ви про це дiзнаетеся, як тiльки вам виповнюеться два рочки. Два – це початок кiнця.

Ця родина жила в будинку № 14 (таким був номер iхньоi оселi на цiй вулицi), i поки не з’явилася Вендi, ii мати була найголовнiшою. Вона була справжньою ледi, з романтичним складом розуму i таким милим глузливим ротиком. Їi романтичний характер нагадував крихiтнi коробочки, одна в однiй, якi привозять iз загадкового Сходу, однак часто стаеться, iх е на одну бiльше. Їi солодкий рот мiг дарувати поцiлунок, якого Вендi завжди прагнула, i його було добре помiтно в правому куточку губ.

Життевий шлях панi Дарлiнг був таким: багато джентльменiв, якi були хлопчиками, коли вона була дiвчинкою, виявили одночасно, що вони закохалися в неi, й усi рушили до неi додому, щоб запропонувати своi руку та серце, за винятком пана Дарлiнга, який узяв таксi й усiх випередив i таким чином став ii обранцем. Вiн отримав вiд неi все, крiм внутрiшньоi коробочки i заповiтного поцiлунку. Вiн так i не дiзнався про цю коробочку, а з часом вiдмовився вiд спроби дiстатися й до поцiлунку. Вендi думала, що його мiг би отримати Наполеон, але я можу уявити, як вiн намагаеться, а потiм спалахують пристрастi та грюкають дверi.

Пан Дарлiнг вихвалявся перед Вендi, що ii мати не тiльки кохала його, але й поважала. Вiн був одним iз тих експертiв, хто знае все про бiржi й акцii. Звiсно, нiхто цього до пуття не знае, але чоловiк знав бiльше за iнших, тому часто повiдомляв, що акцii пiднялися чи впали, з таким виглядом, що будь-яка жiнка стала б його поважати.

Панi Дарлiнг виходила замiж уся в бiлому, вона ще якийсь час захоплювалася малюванням квiтiв, дуже тiшилася тим, наче це була якась гра. Та часом iй це набридало, квiти гинули, а замiсть них з’являлися малюнки дiтей без облич. Вона малювала iх, коли зрозумiла, що треба рухатися далi. Дiти спочатку з’явилися в уявi панi Дарлiнг.

Першою народилася Вендi, потiм був Джон, а пiсля нього – Майкл.

Через тиждень чи два пiсля того, як Вендi з’явилася на свiт, батьки довго сумнiвалися, чи зможуть вони ii залишити, адже доведеться годувати ще один рот. Пан Дарлiнг страшенно радiв, але вiн був дуже серйозний, сiв на краечок лiжка панi Дарлiнг, узяв ii за руку i полiчив витрати, в той час як вона благально дивилася на нього. Вона хотiла ризикнути: хай буде, що буде, але вiд свого не вiдступиться. Натомiсть чоловiк озброiвся олiвцем та аркушем паперу, i якщо вона плутала його своiми зауваженнями, то доводилося починати все знову.

– Не перебивай, – благав вiн ii. – У мене в кишенi е фунт i сiмнадцять пенсiв, а ще два шiстдесят в офiсi. Я можу не пити каву на роботi, це заощадить десять шилiнгiв до двох i дев’яти, i шести, з вашими вiсiмнадцятьма i трьома це буде триста дев’яносто сiм, п’ять iз нульовим залишком у моiй чековiй книжцi становитиме вiсiмсот дев’яносто сiм… Хто там бешкетуе? Вiсiмс