Княгиня i хан

Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах

В одному з останнiх романiв Валентин Чемерис (1936–2016) пише про рязанську княгиню Євпраксiю i хана Батия, онука завойовника Чингiсхана, воiна i також завойовника… У сiмнадцять вона вийде замiж за княжича Федора, через рiк народить йому сина, а ще через рiк ii чоловiк на чолi посольства вирушить у ставку Батия. Хан, дiзнавшись про незвичайну вроду жони Федора та бажаючи принизити гiднiсть руського князя, зажадав, щоб вiн привiв дружину до його намету. Ображений Федiр вiдмовився i був убитий за наказом Батия. Татари увiрвалися в мiсто, жорстоко розправляючись з мешканцями. Живою мала залишитися лише княгиня Євпраксiя – так повелiв Батий… Текст подано в авторськiй редакцii

Валентин Лукич Чемерис

Княгиня i хан

Історичний роман

Текст подано в авторськiй редакцii

Пролог

І чудовисько хоче любовi

Чудище обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй.

    В. К. Тредiаковський

Жило-було на бiлому свiтi одне Чудовисько[1 - Чудовисько – жахлива фантастична iстота, потворне страховище; так кажуть i про людину з негативними рисами й такими ж моральними якостями, надзвичайно жорстоку, люту i т. iн. (За тлумачним словником украiнськоi мови) (Тут i далi прим. авт.).]… А втiм, не одне. Чудовиська у нас завсiди щедро водяться – не переводяться. І не жило те Чудовисько, а просто було. Існувало. Не живе, але й не мертве. Це Красуня жила. Та, яку згадане Чудовисько переслiдувало, жадаючи «спiзнати ii красу».

І ось як усе було i як воно колись закiнчилося. Хоча – чому колись? Хiба тепер красунь немае? А коли е, то е й чудовиська, до неi ласi. Бо, як сказано в одному стародавньому манускриптi, «Чудовисько завжди знайде Красуню, бо не може заспокоiтись, що, крiм нього, Чудовиська, у свiтi бiлому чомусь е ще й Красуня i належить вона iншому, тому Чудовисько неодмiнно забажае ii спiзнати i «потiшитись ii красою», тож Красуню вiд Чудовиська може врятувати лише ii смерть…»

Хоча бувае i навпаки, як то сталося-трапилося, коли красуня Кюрбелдiшин-хатун смертю покарала в першу шлюбну нiч найбiльшого завойовника тих часiв… Так, так, самого Чингiсхана.

І хоч iсторiя ця не з наших днiв – минуло вже чи не тисяча лiт, – але вона все одно сучасна, бо в усi часи iснували красунi й чудовиська. Існують вони й сьогоднi, iснуватимуть i завтра-позавтра. І завжди чудовиська жадають потiшитися вродою красунь.

Спершу автор хотiв було назвати свiй твiр «Красуня i Чудовисько», але своечасно пригадав, що у свiтовiй лiтературi вже е твiр iз такою назвою. І, здаеться, не один i не в одного народу сюжет цей, як кажуть, мандрiвний. І в усiх варiантах казки вiдбуваеться те саме казкове дiйство: Чудовисько, захопившись Красунею, врештi-решт, перероджуеться. Якщо воно звiроподiбне, то вiдбуваеться його трансформацiя, перетворення – пiд чарами любовi. Себто любов рятуе Чудовисько, i воно стае не просто кращим, не просто Принцом, а – Прекрасним Принцом.

Хоча це – казка. Розповiдний народнопоетичний або писемно-лiтературний твiр про ВИГАДАНІ ПОДІЇ ВИГАДАНИХ ОСІБ (видiлення мое. – В. Ч.), iнодi за участi фантастичних сил; те, що не вiдповiдае дiйсностi, вигадка, байка. Одне слово, казка. Тож у нiй все можливе, все-все.

Але ми – про життя. Реальне i про його – реальних, а не казкових – красунь i чудовиськ.

Отже: жила-була одна жiнка. Для зручностi назвiмо ii Красунею.

Замiжня. Гарного чоловiка мала, але… Потай – як це частенько й трапляеться – зустрiчалася з коханцем. Чи не цiлий рiк. Не вiдаючи, що вiн (коханець ii) – манiяк. Душогубець, який уже погубив (iсторiя справжня), жорстоко убивши 26 людей (жiнок перед тим ще й гвалтував). Тож назвiмо його для зручностi Чудовиськом. Та вiн таким i був – Чудовиськом, якого вже давно чекала шибениця чи куля в потилицю.

І його вже не один рiк розшукували правоохороннi органи, а вiн, убиваючи людей безневинних, у перервi мiж своею «основною роботою» зустрiчався iз замiжньою жiнкою, яку буцiмто кохав. Хто вiн був насправдi – та жiнка (Красуня) не вiдала. А любов у них була така, що нi пером описати, нi словами розказати – за ii власним зiзнанням.

Красуня довго зустрi