Премудрий гiдальго Дон Кiхот з Ламанчi. Ч. 2

Мигель де Сервантес Сааведра

Бiблiотека свiтовоi лiтератури

Усi спроби навести на розум Дон Кiхота та змусити його вiдмовитися вiд лицарських подвигiв виявилися безрезультатними. Вiн знову вирушае в подорож i в дорозi зустрiчае дука i дукиню, якi вже чули про Лицаря Сумного Образу та його зброеносця. Дук запрошуе Дон Кiхота й Санчо у свiй замок, де з героями трапляеться безлiч пригод: Дон Кiхот «звiльняе вiд чар» бородату дуенью, а Санчо Пансу призначають губернатором острова.

Мiгель де Сервантес Сааведра

Премудрий гiдальго Дон Кiхот з Ламанчi

У 2-х частинах

Частина друга

Присвята графовi Лемоському[1 - Граф Лемоський – Педро Фернандес де Кастро (1576–1622) – iспанський державний дiяч i вiдомий меценат, якому Сервантес присвятив кiлька своiх праць.]

Посилаючи недавнiм часом Вашiй вельможностi моi комедii, оголошенi друком до вистави на кону,[2 - Збiрка драматичних творiв Сервантеса «Вiсiм комедiй i вiсiм iнтермедiй» вийшла того ж року, що й друга частина «Дон Кiхота».] я писав, здаеться, що Дон Кiхот припинае собi остроги, аби iхати Вашiй вельможностi руки поцiлувати; нинi ж повiдомляю, що вiн iх уже прип’яв i рушив у дорогу – якщо доiде щасливо, то, гадаю, зроблю цим якусь послугу Вашiй вельможностi, бо вже звiдусiль кваплять мене i наглять, аби я пустив його чим скорше мiж люди i прогнав оскому та нудоту, викликану iншим Дон Кiхотом, що гуляе по свiту, взявши на себе мошкару другоi частини;[3 - Йдеться про видане в Таррагонi 1614 р. продовження першоi частини сервантесiвського «Дон Кiхота». Автор його назвався Алонсо Фернандес Авельянеда, але чи це справжне його iм’я – невiдомо, й уроженцем арагонського мiстечка Тордесiльяса, тому Сервантес часто називае його тордесiльянцем.] з найбiльшим, мабуть, нетерпiнням виглядае мого Дон Кiхота сам великий богдихан китайський,[4 - Китайський iмператор.] що прислав до мене гiнця з листом, по-китайському писаним, а в тiм листi просить – де просить, благае! – щоб я свою книгу до нього переслав, бо хочу, каже, завести в себе колегiум для вивчення кастильськоi мови i щоб вивчали ii по Дон Кiхотовiй iсторii, а насамкiнець каже, що думае настановити мене в той колегiум за ректора. Я спитав у посланця, чи його величнiсть богдихан дае менi якусь грошову запомогу; той вiдповiв, що нi, i на думцi того не малося. «Коли так, брате, – одказав я йому, – то вертайся в свою Китайщину, iдь собi по десять, чи по двадцять миль денно, чи по скiльки там сюди iхав, бо я не змагаю на здоровлi в таку далеку мандрiвку пускатися. Тут же недуга менi долягае, а тут i безгрiшшя… Та богдихан богдиханом, король королем, а е в мене в Неаполi великий граф Лемоський[5 - Граф Лемоський у 1576–1622 рр. був вiце-королем Неаполя.] – вiн i без того колегiуму, i без того ректорства нещасного спомагае мене i пiдтримуе, такими ласками осипае, що годi бажати кращого». Тими словами попрощався я з гiнцем, прощаюсь i з Вашою вельможнiстю, заповiдаючи на ралець книгу мою «Злигоднi Персилеса i Сигiзмунди», що маю скiнчити, як Бог дасть, за чотири мiсяцi.[6 - Рицарський роман Сервантеса «Персилес i Сигiзмунда» був завершений i вийшов друком 1517 р., пiсля смертi письменника.] Буде то найгiрша або, може, найкраща книга, створена нашою мовою (певно, що з-помiж тих, якi пишуться для розваги); я вже й каюся трохи, що сказав «найгiрша», бо, на думку деяких моiх приятелiв, вона досягла найвищого ступеня досконалостi. Зичу Вашiй вельможностi якнайлiпшого здоровля; незабаром мiй Персiлес поцiлуе Вам руки, а я ноги, яко слуга Вашоi вельможностi.

    Писано в Мадридi року Божого тисяча шiстсот п’ятнадцятого, мiсяця октомврiя останнього дня.

    Вашоi вельможностi покiрник

    Мiгель де Сервантес Сааведра

Передне слово до читальника

Боже мiй свiте! З якою нетерплячкою ждеш ти, шляхетний – або хоть i посполитий – читальнику, сього пролога, сподiваючися знайти в нiм лайку, огуду та осуду на автора другого Дон Кiхота, того, що законився, кажуть, у Тордесiльясi, а народився в Таррагонi![7 - Авельянеда] Отже ж, не зроблю тобi такоi приемностi: хоть образи будять, як правило, гнiв i в на