2010: Друга одiссея
Артур Чарльз Кларк
Космiчна одiссея #2
Через дев’ять рокiв пiсля загадкового зникнення космонавта Девiда Боумена радянсько-американський екiпаж на космiчному кораблi «Леонов» вирушае в експедицiю на Юпiтер, щоб розгадати таемницю залишеного на орбiтi «Дiскаверi». Дорогою iх випереджае китайський космiчний корабель «Цянь», який вiдкрив життя на Європi, хоч i поплатився за це знищенням. Екiпаж «Леонова» намагаеться вiдновити «Дiскаверi», але невдовзi iм знову доведеться покинути корабель…
Артур Кларк
2010. Друга одiссея
Із шанобливим захопленням присвячую цей роман двом визначним росiянам, чиi iмена тут згадуються: космонавтовi, герою Радянського Союзу, генералу Олексiевi Леонову; митцю, науковцевi, гуманiсту, лауреату Нобелiвськоi премii, академiковi Андрiю Сахарову.
Нотатки автора
Роман «2001: Космiчна одiссея» написано протягом 1964–1968 рокiв i опублiковано в липнi 1968 року невдовзi пiсля виходу однойменного фiльму. Обидва проекти розвивалися синхронно й були щiльно пов’язанi мiж собою. Таким чином, я мав унiкальний досвiд: iнколи доводилося писати текст пiсля перегляду чорнових заготовок до фiльму, базованих на творi, оприлюдненому ще ранiше, – захопливе, але аж нiяк не дешеве джерело творчого натхнення.
Як результат, мiж книгою та фiльмом бiльше спiльного, нiж вважають зазвичай, але е й iстотнi вiдмiнностi. У романi космiчний корабель «Дiскаверi» прямуе до Япета, найзагадковiшого супутника Сатурна. Супутниковоi системи Сатурна «Дiскаверi» досягае за допомогою Юпiтера: корабель наближаеться до гiгантськоi планети i, використавши ii потужне гравiтацiйне поле як пращу, прискорюеться для другого етапу своеi подорожi. Насправдi, такий самий маневр здiйснив космiчний зонд «Вояжер» 1979 року, коли робив першу детальну розвiдку на цих далеких гiгантах.
Однак у фiльмi Стенлi Кубрик вирiшив, що розумнiше уникнути технiчних труднощiв, перенiсши третю зустрiч Людини й Монолiту на один iз супутникiв Юпiтера. Сатурн же повнiстю вирiзали зi сценарiю, хоча пiзнiше Дуглас Трамбалл скористався набутим досвiдом, вiдтворюючи на екранi планету з кiльцями у своему фiльмi «Мовчазна втеча».
У шiстдесятi роки нiхто й уявити не мiг, що дослiдження супутникiв Юпiтера вiдбудеться не в майбутньому столiттi, а вже за 15 рокiв. І нiхто навiть не мрiяв побачити на власнi очi дива, знайденi там. Хоч, очевидно, ми можемо бути певнi, що одного дня якiсь iще неймовiрнiшi дослiдження перевершать знахiдки двох «Вояжерiв». Коли писався роман «2001: Космiчна одiссея», супутники Юпiтера Іо, Європа, Ганiмед i Каллiсто були для людей лише цятками свiтла навiть у найпотужнiших телескопах, а зараз це цiлi свiти, кожен з яких е унiкальним, а Іо, як виявилося, це найбiльш сейсмiчно активне тiло в Сонячнiй системi.
Якщо зважити на цi вiдкриття, то i фiльм, i книга постають у виграшному свiтлi. Насправдi цiкаво порiвнювати зображення Юпiтера у фiльмi та справжню зйомку поверхнi цiеi планети камерами «Вояжера». Одначе зрозумiло, що все написане зараз бере до уваги результати дослiджень 1979 року: супутники Юпiтера – для нас уже не незвiдана територiя.
Проте варто враховувати й iншi, глибшi психологiчнi чинники. Нагадаю, що «2001: Космiчну одiссею» створено перед визначною подiею в iсторii людства – тiею миттю, коли Нiл Армстронг зiбрався ступити на мiсячну поверхню. 20 липня 1969 року було лише вiддаленим майбутнiм, коли Стенлi Кубрик i я почали розмiрковувати над тим, щоб зняти «легендарний науково-фантастичний фiльм» (його фраза). Тепер наукова фантастика й реальнiсть тiсно переплелися.
Перед тим, як висадитися на Мiсяцi, астронавти «Аполлонiв» уже дивилися стрiчку «2001: Космiчна одiссея». Члени команди «Аполлона-8», якi на Рiздво 1968-го року першими з людей мали змогу спостерiгати iнший бiк Мiсяця, казали менi, що мало не спокусилися за допомогою радiосигналу шукати там велетенський чорний монолiт, але, на щастя чи на жаль, здоровий глузд перемiг…
І пiзнiше траплялися випадки, коли реальнiсть копiювала витвiр мистецтва. Найдивнiша iсторiя трапилася в 1970 роцi з «Аполлоном-13». Передовсiм командний вiдсiк, де мешкали астронав