«Штормять садiв зеленi хвилi…»

Штормять садiв зеленi хвилi,

На вiтах яблука висять.

Цим лiтом ви, плоди, вродились!

Це – найцiннiший лiта скарб!

Я вас прошу, моi сади,

Ви кожен рiк родiть плоди,

Щоб яблука були i грушi,

І солов'i б спiвали дужче,

А сад iз вiтром би затихли

І занiмiли би вiд втiхи.

В саду затьохкав соловей,

Аж я замилувався. Гей!

Спiвай про сад i нашу працю,

Веселкою переливайся,

Радiй життю, радiй теплу,

Пiрни в ранкову сиву млу,

Як вмиються росою всi дерева,

Туман на гiлля ляже молоде,

Окреслиться схiд смугою рожево,

Засяе в плесах сонце золоте,

Я вийду в молодий i пишний сад,

Де слив смачних ось пломенiе ряд.

Їх аромат я жадiбно ловлю,

Куточок цей казковий я люблю…

    Сiчень, 1999 р.

«Мiсяць глядить у замерзле вiконце…»

Мiсяць глядить у замерзле вiконце,

Кидае iскри на шибки квiтчастi.

Нiч у вiкно, як прозоре суконце,

Лiзе морозна, зимова i ясна,

Свiжiстю вабить зимового шума,

Свiтиться мiсяць – цей серп золотистий,

Наче замрiявсь i щось там вiн дума

Про зорi далекi, про далi iмлистi…

Аж ось рiзнобарвний i ранок крадеться —

Мiсяць вже млiе, бiлiе i гасне

Сонечко встане, стиха озирнеться

І посмiхнеться зимi цiй прекраснiй.

    1999 р.

«Синiе вечiр за вiкном…»

Синiе вечiр за вiкном,

З«явились золотистi зорi.

І вiтерець махнув крилом,

Гуляе, свище вiн на волi.

І ось легенький вже туман

Серпанком укривае поле,

За ним, немов козак, курган

Шука свою лихую долю.

Блищить срiблястая роса,

В лугах широких трави косить

Безшумна мiсячна коса,

А вiтер запах трав доносить…

В кущах зайшлися цвiркуни,

А свiтлячки в травi росянiй,

Все гомонять балакуни,

Мигтять, як маяки в туманi.

За лiсом манить моря глиб,

Полискують зiрок опали,

Маяк ледь-ледь вже миготить —

Це лiтня нiч на землю впала.

Блукае сон по-пiд вiкном,

Сузiр'я Орiона сяе.

Вже вiтер не шумить крилом,

В траву лягае й засинае.

    Сiчень, 1999р.

Море

О, оксамитнее море нiчне,

Яке ж ти срiблясте, прекрасне!

Чаруеш мене, ти зi мною сумне.

За лоном твоiм спить вже сонечко ясне.

Пiтьмою все море навкруг залило,

Ось мiсяць вже встав – i промiння,

Як стежка, лягло i повiльно пливло,

На березi золотом сяе камiння.

О море Азовське, о море мое,

З тобою забудеш i горе!

І все, що тут е, полюбив, як свое,

І жити б хотiв я при березi моря!

    1999р.

Калина

Калинонька-червононька

Росте бiлЯ рiки

І дивиться у водоньку

На усi боки.

У пурпур вся наряджена,

Сумна була тодi.

І мiсяця зображення

Вiдбилось у водi.

Скажи менi, червононько,

Сумуiш ти чому?

«Така вже м?оя доленька —

Залишили саму…»

    Сiчень, 1999р.

У лiтнiй вечiр

Настав лiтнiй вечiр; дзижчать комарi

Все жалять, i жалять, i жалять.

І навiть вiтрець не гуде в димарi,

А я в тишинi комарiв б'ю без жалю.

Над полем i мiсяць рожевий он сходить;

Вiн лле на хмариночки сяйво свое

І колесом котиться по небозводу,

І жовтим промiнням хмаринки вiн б'е.

Шумить у травичцi густiй сонний вiтер,

Вже сон випуска з рукавiв своiх чари.

Над полем стемнiлим i мiсяць не свiтить,

Бо вiн заховався у сивii хмари.

Ось л?ише я тiльки так сильно гукну

У ту далечiнь, де стоять темнi гори,

До мене в ту мить крiзь шовкОву пiтьму

Озветься луна iз гiрськоi комори.

«Сьогоднi рано потемнiло…»

Сьогоднi рано потемнiло,

Зiрки полискують несмiло

Крiзь хмарок трiщини, що вкрили

Все небо, наче пiннi хвилi.

Рожок свiй мiсяць нахилив,

На хмарах сяйво вiн розлив,

І дивиться згори униз,

І треться об небесну вись.

Вже синя мла с усiх сторiн

Повзла. Згущалась ночi тiнь.

Ворони тихо над хатками

Кружляли мiрними кругами.

І сяйво мiсячне вело

На стрiсi хоровод. Село

Затихло, i чудовим сном

Усе живе вже спить кругом

«Хтось може врятувати свiт?..»

Хтось може врятувати свiт?

Вiн повний горя, лиха й бiд.

Якби я, Боже, тiльки мiг,

То я б його вже перемiг.

Не янгол я, а лиш бiдняк,

Що я зроблю, коли все так?

Якщо це зло не зупинить,

Свiт мож