Титан

Теодор Драйзер

Трилогiя бажання #2

Теодор Драйзер (1871–1945) – вiдомий американський письменник i громадський дiяч, чиiми творами вже понад сто рокiв захоплюються читачi в усьому свiтi. «Титан» (1914) – друга частина циклу «Трилогiя бажання», в основу якого покладено iсторiю життя американського мiльйонера Чарлза Йеркса.

Френк Ковпервуд, вийшовши iз фiладельфiйськоi в’язницi, разом з Ейлiн переiжджае до Чикаго, де знову намагаеться створити власну iмперiю. Низка вдалих спекуляцiй пiд час бiржовоi панiки робить його мiльйонером. В особистому життi Френк вiддаляеться вiд Ейлiн, змiнюе безлiч коханок, поки не закохуеться у Беренiс Флемiнг – юну красуню з гарними манерами. Людина, яка добилася успiху в життi, накопичивши мiльйони, людина, яка не зупиниться нi перед чим, добиваючись вищих щаблiв влади, людина, яка мае магнетичну харизму, що пiдкорюе всiх, хто зустрiчаеться на ii шляху… – саме таким постае в романi «Титан» Френк Ковпервуд.

Теодор Драйзер

Титан

1. Нове мiсто

Коли Френк Алджернон Ковпервуд вийшов iз фiладельфiйськоi виправноi колонii, то збагнув, що з колишнiм життям у рiдному мiстi доведеться розпрощатися. Молодiсть минула, а разом iз нею зiйшли на пси i його першi зухвалi фiнансовi задуми. Доведеться все починати спочатку.

Не варто повторювати розповiдь про те, як нова панiка, що настала за грандiозним банкрутством фiрми «Джей Кук i Ко», принесла Ковпервудовi новi статки. Пiсля цього успiху його жорстокiсть дещо вляглася. Сама доля, здавалося, опiкувалася чоловiком. Однак кар’ера бiржового спекулянта вселяла в нього тепер непереборну огиду, i пiдприемець вирiшив забути про неi раз i назавжди. Краще зайнятися чимось iншим: мiськими залiзницями, купiвлею земельних дiлянок – словом, вмiло використати всi безмежнi можливостi, якi обiцяе Захiд. Фiладельфiя йому обридла. Нехай Френк вiльний i знову заможний, але ж лихослiв’я лицемiрiв не уникнути, так само, як не проникнути в фiнансовi та свiтськi кола мiсцевоi громади. Вiн мае пiти своiм шляхом сам-один, нi на кого не розраховуючи, бо якщо хтось iз старих друзiв i захоче допомогти йому, то краще зробить це таемно i буде стежити за його дiями вiддалiк. Усi цi мiркування спонукали Ковпервуда виiхати. Його чарiвна коханка – iй заледве виповнилося двадцять шiсть рокiв – проводжала його на перонi. Ковпервуд iз задоволенням дивився на дiвчину. Вона була уособленням тiеi краси, що завжди хвилювала його в жiнках.

– Ну, бувай, люба, – сказав вiн iй iз бадьорою посмiшкою, коли пролунав сигнал про вiдправлення. – Скоро всi нашi негаразди скiнчаться. Не журися. Через два-три тижнi я повернуся, або ти приiдеш до мене. Я б i зараз узяв тебе з собою, але ще не знаю, як вiн виглядае, той захiд. Ми вирiшимо, де нам оселитися, i тодi ти побачиш, чи вмiю я заробляти грошi. Не вiчно ж нам жити як плебеi. Я доб’юся розлучення, ми одружимося, й усе буде гаразд. Із грiшми не пропадеш.

Вiн поглянув у вiчi коханоi спокiйним, допитливим поглядом, а вона, стиснувши долонями його обличчя, запевнила:

– Як я буду сумувати без тебе, Френку! Адже ти для мене – все!

– Через два тижнi повернуся або пришлю телеграму, – посмiхаючись, повторив Ковпервуд, коли потяг рушив. – Будь розумницею, дитинко.

Вона вiдповiла йому поглядом, сповненим обожнювання. Розпещене дитя, загальна улюблениця в родинi, особа пристрасна, палка та вiддана, Ейлiн належала до такого типу жiнок, який не мiг не подобатися настiльки сильнiй особистостi, як Ковпервуд. Потiм вона похитала копицею рудувато-золотистого волосся, послала йому навздогiн повiтряний поцiлунок i, круто розвернувшись, пiшла широким, упевненим кроком, легко похитуючи стегнами. Всi зустрiчнi чоловiки задивлялися на цю кралю.

– Бачив? – кивнув один станцiйний службовець iншому. – Та сама, донька старого Батлера. Нам би з тобою таку, еге ж?

То була мимовiльна данина захопленню, яку заздрiсть i бажання незмiнно платять здоров’ю та красi. А пристрастi цi правлять свiтом.

До цiеi поiздки Ковпервуд нiколи не бував на заходi далi Пiтсбурга. Фiнансовi операцii, якими вiн займався, не зважаючи на розмах, переважно протiкали у вiдсталому й обмеже