Еге ж…

Сергiй Мисько

Навколо тебе туман. Туман надiй i сподiвань, переконань i прагнень… Туман, який закривае вiд тебе сутнiсть. Незаперечну сутнiсть всього, в якiй не дiють твоi правила. Ти можеш лише заховатись i тiльки на довгу мить, в туманi свого iснування. Туман… Густий туман ти в ньому хочеш чогось i живеш заради того, щоб чогось хотiти. Позбав себе всього особистого i матимеш страх i станеш жити в свiтi невiдворотностi i неминучостi. Сам на одинцi в "тому" не iлюзорному, справжньому; де немае нi добра, нi зла, е тiльки свiт без туману. Може це спасiння, а може просто твое щастя. А поки що тобi потрiбен туман, твiй, який ховае, дасть надiю, можливiсть, дозвiл жити i радiти тому, що все так е. Не бiйся його, бо це ти сам…

Сергiй Мисько

Еге ж…

Гаряче пиво

Вiн нарештi прокинувся вiд надокучливого сигналу будильника свого мобiльного. Ранок. Останнiй день лiта. Вiкенд минув. Вчорашня викладка на повну давалася взнаки. Фiзична праця – це не його коник. Цього разу вiн переконався на всi сто. Але брак грошей на цi вихiднi i ситуацiя в якiй вiн опинився примусили до виснаження тiла. Розвантажував фуру з цукром. Працював сам. Швидко, мов конвеер. Мiшки, мiшки, мiшки… окрiм них бiльше нiчого. Всi схожi один на одного, одноi ваги, одного розмiру. Вiн називав iх клонами. Безкiнечна кiлькiсть клонiв. Інодi йому здавалося, що в нього на плечах не мiшок вагою 50 кiлограмiв, а якесь створiння. Воно зручно вмостилося на його шиi, звiсило ноги та потiшаеться над ним, чухаючи до саден шкiру. А вiн мусить терпiти. Вiн терпiв. Боровся з бажанням негайно кинути всю цю свистопляску i пiти геть. Аби хоч трохи вiдвести душу, доносив мiшок до машини i жбурляв щосили, нiби намагався завдати шкоди нахабному створiнню. Але це тривало недовго. Ця процедура потребувало зайвих затрат енергii. Вiн вiдчув втому. Ще й один клон, якого вiн кинув мимо цiлi трiшки розiрвався. Цукор почав зрадницьки сипатися на землю. Добре, що цього не бачив бригадир. Швиденько пiдняв пораненого, трусонув його перед тим, як примостити дiркою до кузова машини. А цукор акуратно зiбрав у кишенi спецiвки. Вiн впорався. Сто клонiв смирно лежали на кузовi i цiеi «Газелi».

Тiло… його неслухняне тiло не хотiло вставати. Воно волiло валятися одягненим, посеред асортi з постiльноi бiлизни з рiзного непотребом, який дивним чином опинився на цьому лiжку. А ще цукор. Все було пересипане бiлим, хрустким, солодким цукром iз його кишень. Тi частини його одягу, якi просякли потом найбiльше, перетворилися на липкi острiвцi. Тiло було брудним, кволим, втомленим. Сидячи на лiжку, вiн скинув брудний одяг. Абсолютно голий вiн встав та спробував зробити декiлька енергiйних рухiв руками. Спробував. Не змiг стриматися – розсмiявся. Замiсть енергiйних рухiв, його тiло видало кволi посмикування. Холодний душ очистив тiло разом з кволими думки вiд цукру. Тепер вiн вже не був вкритий з нiг до голови солодким брудом. Все, що було на лiжку, згорнув у клубок i винiс за дверi квартири. Консьерж матиме втiху.

Із холодильника взяв пляшку не фiльтрованого пива. А ще шматок соленого сала з прорiстю, вже декiлька раз ним надкушений. Мабуть вчора за вечерею… Це все, що вiн мав на снiданок. Вiн згадав, це вчора купив на здачу вiд квiтiв цю пляшку пива та сало. А ще, як дожував вiдкушений шматок i впав виснажений на лiжко.

Пиво: холодне, живе, не фiльтроване. Вiн не любив пити холодне пиво. За звичай вiн трiшки пiдiгрiвав його в гарячiй водi. Ставив чайник з пляшкою на газову плиту. За декiлька хвилин пиво нагрiлося. А доки воно грiлося вiн жував сало без хлiба, вiдкушуючи його, мов хижий звiр. Пиво пiдiгрiлося, а скорiше стало гарячим, як свiжий, щойно заварений чай, готовий до вживання.

Вiн полюбив вiднедавна пити зранку, перед виходом в свiт, гаряче пиво аби вiдновити сили, замiсть кави чи чаю, опiсля виснажливоi фiзичноi працi напередоднi. Цей ранок не став виключенням. Вiдкрив пляшку об стiл. Кришечка дзвiнко застрибала по пiдлозi. Завчасно закрив горлечко долонею, бо пивна пiна почала бити напором, немов iз вогнегасника. Налив iз пiвлiтровоi пляшки гарячий