Таемниця святого посоха

Олексiй Кацай

Пригоди кадетiв Школи iнопланетян тривають! Пiсля порятунку Землi, описаного в повiстi «Змова чужих», землянин Микитка та нджаянка Йева знову порушують шкiльну дисциплiну й опиняються на iншому краю Галактики. Бешкетникам, без перебiльшень, доводиться пройти крiзь пекло i взнати, що його мешканцi живуть зовсiм не там, а в серединi них самих. Утiм, як i мешканцi раю. А от на iншому краю Галактики мешкають дивнi iстоти незрозумiлоi – доброi чи злоi – природи. І з’ясування цього допитливими шкетами призводить до нового лиха на земнiй орбiтi. Яке, одначе, дивним чином знову рятуе значну частину людства…

Олексiй Кацай

Таемниця святого посоха

Фантастична повiсть

Глава перша. Миколай Go!

Покемон Драгонейр знайшовся в районi пам’ятника вiдомому росiйському поету Олександру Пушкiну. Тому колись дуже пощастило в цих краях Украiною мандрувати. Кам’яний класик сидiв на гранiтнiй брилi i зневажливо дивився на якогось там Андрiйка. Драгонейра вiн взагалi не помiчав.

А той раптом висунув свiй лукавий писок з-за каменю. Зблиснув малесеньким рiжком на лобi. Крутнувся змiiним тiлом на фонi бетонноi огорожi, вкритоi вицвiлим графiтi. Та й зник десь у напрямку Набережноi.

Андрiйко швидко посунув за ним, не вiдриваючи погляду вiд смартфону.

Вiртуальне звiреня перетнуло дорогу, зазмiiвшись на спуску Дикого Саду. Саме тут колись знаходилось прадавне кiммерiйське мiсто, розкопане археологами. І, можливо, саме воно було рiдним мiстом фентезiйного Конана-варвара, який теж був кiммерiйцем. Це так Петрусь казав, старший брат Андрiйка.

Смеркалося. Хлопець розпачливо затупцював по мокрому кiммерiйському снiгу. Не по снiгу навiть, а по сiрiй холоднiй кашi. Зiтхнув. Не вiддалiк було видно мiст через грудневий Інгул. Просто поряд з ним рiчка кольору давнини впадала в гладiнь кольору таемницi. Гладiнь називалася Пiвденним Бугом. Кригою обидвi рiчки не взялися.

Покемон теж не взявся. Хоча й тiло його було саме кольору блакитноi криги. Але воно лiтнiм вихором вигиналося на екранi десь вдалинi, вiдкидаючи неяснi тiнi на корпус смартфону. І лише за хвилину Андрiйко зрозумiв, що вiртуальна iграшка не може вiдкидати тiнi на реальний свiт. Чи може?

Бо хлопець вже й очi вiдвiв вiд гаджету, а далекi тiнi продовжували в них свiй дикунський танок. Помiж скелетiв зимових дерев… Помiж кiсток голих гiлок… У-у-у-у… От, дурний Драгонейр! От, маля! Його ж рятувати термiново треба!..

Андрiйко сiпнувся уперед i примружився: тiнi набули реальних обрисiв i не менш реальних рухiв. Рухiв затятоi бiйки. Жодних покемонiв у нiй видно не було. Але вiд того реальна картина не ставала бiльш реальною.

Бо хiба ж можна вважати за таку напад чотирьох бевзiв на… казкового Святого Миколая! Взаправдiшнього! З бiлою бородою. У довгому червоному каптанi, перехопленому широким паском. В не менш червоному ковпаку й з довгим посохом у руцi.

Саме цим посохом вiн вiдбивався вiд бевзiв зi спритнiстю справжнього бiйця кун-фу. Ото так Святий Миколай!

Андрiйко навiть головою затрусив, засовуючи смартфон якнайглибше у кишеню. Шморгнув носом i, ховаючись за кущами та стовбурами дерев, почав пiдкрадатися до мiсця надзвичайноi подii. Такого ще його мiсто не бачило! Напад на Святого Миколая в самому центрi Миколаева! Буде що друзям розповiсти. Це вам не в Pokemon Go бавитися!

– Ух! Ух!.. Тьох!.. Гуп… гуп…

Кремезнi чоловiки в камуфляжах i з цiпками в руках крутилися навколо святого. Але iхне причандалля було коротшим, нiж його посох. Тож вони нiяк не могли дiстатися до довготелесоi й на диво гнучкоi постатi. Якiй не заважав навiть недолугий каптан.

– Гуп! Гуп… Хрясь!..

Одному з чоловiкiв втрапило по його цiпку й вiн на мить завмер. А потiм поточився ще й назад вiд точного удару довжелезноi ноги. Посковзнувся на мокрому снiгу й впав на спину.

Але трое хулiганiв, що залишилися, потроiли швидкiсть своiх рухiв. Святий Миколай теж. Руки, ноги, цiпки, посох – усе це вiд швидкостi злилося в подобу якогось туману, що оточив бешкетникiв.

– Вiддай!.. А, ну, вiддавай!

Отой задирака, що було впав, пiдхопився й знову кинувся у бiйку. Навiть вiйськового карту