Демони Сонця

Олексiй Кацай

Школа iнопланетян #2

Пригоди кадетiв Школи iнопланетян тривають! Пiсля порятунку Землi, описаного в повiстi «Змова чужих», землянин Микитка та нджаянка Йева знову порушують шкiльну дисциплiну й опиняються на iншому краю Галактики. Бешкетникам, без перебiльшень, доводиться пройти крiзь пекло i взнати, що його мешканцi живуть зовсiм не там, а в серединi них самих. Утiм, як i мешканцi раю. А от на iншому краю Галактики мешкають дивнi iстоти незрозумiлоi – доброi чи злоi – природи. І з’ясування цього допитливими шкетами призводить до нового лиха на земнiй орбiтi. Яке, одначе, дивним чином знову рятуе значну частину людства…

Олексiй Кацай

Демони Сонця

Глава 1. Пiзнавально-розважальна екскурсiя на Тунгуску

Увечерi напередоднi того дня, коли почалася ця фантастична iсторiя, батьки Микитки приводили до земного вигляду навчальнi програми Школи iнопланетян. Робилося це на прохання директора Школи – Синусоiди Пi. А саме приведення до згаданого вигляду називалося «адаптацiею педагогiчних планiв до умов планети перебування».

– У свiтлi останнiх подiй, – зауважила мама Аня, – учням просто необхiдно мати поглиблений курс вивчення зiткнень небесних тiл з нашою планетою.

Це вона мала на увазi нещодавно усунуту загрозу Землi з боку астероiда Перун.

– Навiщо? – здивувався тато Саня. – Куди його поглиблювати? І до чого тут земнi умови? Таких зiткнень, якщо й усiлякi там метеорити враховувати, на кожнiй планетi кожного шкета, напевно, тисячi були.

Це вiн мав на увазi учнiв Школи – школярiв-кадетiв, шкетiв – скорочено. Тут, пiд Гременцем, iх вчилося декiлька сотень. Рiзного вiку й з рiзних планет нашоi Галактики.

Сама Школа iнопланетян була замаскована пiд старий теплохiд, викинутий на днiпровський берег, i про неi донедавна взагалi нiхто на всiй Землi не знав. Потiм дiзнався Микитка. А ще потiм – i його батьки. Тому що приховувати вiд них факт наявностi iнопланетних друзiв iхнього власного сина Синусоiда Пi вважала абсолютно неприпустимим.

Батьки спочатку злякалися шкiльного андроiда Опанаса i Синусоiди Пi, пiзнiше не повiрили в iнопланетян, ще пiзнiше здивувалися нерозкритим таемницям Всесвiту. Але, врештi-решт, вирiшили, що виховання рiзноманiтних дiтей рiзних зоряних систем в единому навчальному закладi – це е величезне досягнення галактичноi педагогiки. А до дотримання секретностi поставилися з цiлковитим розумiнням.

– Нiкуди нiчого не треба поглиблювати, – пiдтримав тата Саню й Микитка, виходячи зi своеi кiмнати. – Нам Синусоiда Пi завтра сама все поглиблювати буде. Ми завтра на екскурсiю з цiеi теми летимо. Разом з практичними заняттями.

– Що?! – вигукнула мама Аня. – Якi такi заняття? Навчальний рiк ще не розпочався. Знову до вiдкритого космосу без скафандра? Не пущу!

– Та нi, мамо. Я до Сибiру з класом лечу. На рiчку Пiдкам’яна Тунгуска. А не в космос, – зiтхнув хлопчик, – чорна дiрка в пащу iм усiм.

Микитку нещодавно зарахували до Школи iнопланетян i вiн тiльки починав вiдчувати себе справжнiм шкетом. Тож i висловлювався вiдповiдно.

– Що це за вирази! – обурилася мама.

– Що це Синусоiда в Сибiру загубила? – здивувався тато.

– Ах, Саня! – сплеснула руками мама Аня. – Яка рiзниця? Головне в тому, що в Сибiру холодно, а всi теплi речi у нас на дачi. Дитину абсолютно немае в що одягнути!

– Ах, Аня! – змахнув рукою папа Саня. – Яка ти неуважна! У календар подивися. У цей час року навiть у Сибiру тепло.

– Невже?! Але все одне, у нас нiчого не пiдготовлено до цiеi екскурсii. Я не можу вiдпустити дитину за сiм тисяч кiлометрiв без пирiжкiв i термоса з гарячим чаем. Що за звичка така, про все казати останньоi митi! – І заклопотана мама зникла за дверима кухнi.

– То що там директорка ваша в Сибiру загубила? – не вгавав тато.

– Це не вона загубила. Це науковцi загубили. Тунгуський метеорит. Вiн десь там саме о цiй порi впав. Тiльки бiльше ста рокiв тому. Ще за царя росiйського. А вченi його й досi знайти не можуть.

– Так ви що, шукати його будете?

– Та нi, таке завдання перед нами, нiбито, не ставиться.

І це була чиста правда. Бо наступного дня, розсадивши шкетiв навколо багаття на тайговiй